Sweet smiles, freaking life

I think I've seen this film before

But I didn't like the ending

"exile", Taylor Swift (feat. Bon Iver)

Кеті закохувалась у Діна повільно, але ніжно й пристрасно. Вони разом працювали у видавництві. Дівчина була директоркою, а хлопець — новим, молодим і повним натхнення працівником без досвіду. Він надзвичайно цінував кожне оповідання та книжку, що були надіслані до їхнього відділу. Спочатку юнак робив різні помилки, як це буває в нових працівників, проте вчився наполегливо й сумлінно. Чесно кажучи, Кеті вагалася, чи брати його на роботу, оскільки раніше вона не наймала людей без досвіду, а її компанія була однією з найбільших і найуспішніших у країні, та щось у її свідомості підказувало, що цей хлопець заслуговує на шанс. Чи було то його резюме та рекомендаційні листи, які дійсно щиро вразили її, чи то яскравий блиск у його очах, коли він розповідав про свою літературу та роботу, вона не розуміла, доки…

Одного разу, коли зима мучила всіх лютим морозом, Кеті затримувалася на роботі. За останні тижні було надіслано величезну кількість рукописів, тож вона була доволі заклопотаною. Нарешті зачинивши свій кабінет, дівчина спустилася сходами, раптом почула якийсь галас. Здавалося, то була сварка, тому дівчина розвернулася й повернулася нагору. Голос долинав із кабінету Діна. Кеті підійшла ближче й постукала.

— Усе гаразд? — обережно запитала вона. — Чи можу я увійти?

Шум різко зник.

— Пані Алістер? — голос Діна став таким м’яким і добрим, тож було дивно усвідомлювати, що кілька хвилин тому юнак лютував, як бугай. — Звичайно, заходьте.

Кеті очікувала побачити на столі безлад, розкидані папери та речі по всьому кабінету, однак усе було охайно. У Діна ніколи не було хаосу на робочому місці. Він завжди казав, що неможливо зосередитися, маючи навіть невеликий безлад, проте Кеті про це ще не знала тоді.

— Вибачте, що так розкричався, пані Алістер. Я просто… У мене виникли деякі проблеми, з якими мусив розібратися.

— Усе гаразд. Я не каратиму Вас чи щось подібне. Мені, як начальниці, цікаво, що сталося. Чи можу я чимось допомогти?

Дін почервонів, проте був такий милий у ту мить. Кеті теж була на межі, щоб зашарітися, але чимдужче стримувалася.

— Це доволі довга історія…

— Я знаю чудове кафе біля офісу. Чи не хочете скласти мені компанію?

— На вулиці мороз… У Вас вигляд… — і він ще дужче почервонів, не в змозі відвести погляд від неї та її короткої чорної сукні, яка чудово підкреслювала фігуру дівчини.

— Не хвилюйтеся за мене, — засміялася вона, а її щоки ставали дедалі рожевішими. Вона знала, що прекрасна в цій сукні, і дуже любила її вдягати. Це був подарунок її померлої сестри на вісімнадцятий день народження.

— У мене тепле пальто, тож не помру від холоду. Крім того, філіжанка кави зігріє нас.

Він усміхнувся, кивнув і також почав вдягати верхній одяг.

Кафе, про яке казала Кеті, й дійсно було неподалік від офісу. Снігопад періщив як ніколи, мороз боляче щипав зволожені молоді щоки, проте ніхто з них навіть не відчував цього.

— До речі, звіть мене просто Кеті, — сказала дівчина, коли вони замовили й сіли. — Ми не на роботі, тож до біса цей формальний тон.

— Гаразд, Кеті. Отже, тоді можете називати мене просто Дін, — мило всміхнувся він, а Кеті подумки думала про те, як божеволіє від його милої усмішки.

Вони теревенили й теревенили, не помічаючи, як швидко плине час. Юнак розповів Кеті про свою сварку. Йому телефонував незнайомець, погрожуючи зруйнувати Дінові кар'єру та життя. Невідомий сказав, що знає, де живе Дін (голос був начебто чоловічий), тому помститься. Кеті відповіла, що це може бути просто якийсь дурбелик, який у дитинстві не розважався, а коли подорослішав, вирішив погратися, компенсуючи сумні дитячі роки.

Опісля вони розмовляли про життя загалом. Жартували, сміялися, всміхалися одне одному, й почувалися, як на сьомому небі, але коли офіціант попередив, що вони повинні покинути кафе, бо пізно, вийшли на вулицю.

Сніг ще йшов, але не так сильно. Погода потроху заспокоювалася.

— Дякую тобі за щирість, — Кеті дивилася в його очі, що сяяли, мов вода на осонні.

— І тобі дякую, що вислухала. Мені сподобався цей вечір. Ти неймовірна людина, Кеті.

Дівчина нічого не відповіла, а лише мовчки дивилася на нього. Хлопець укотре зашарівся, і це було видно навіть попри мороз. Він підійшов ближче їй назустріч. Вони могли перерахувати всі вії на обличчях одне одного, і нарешті поцілувалися — повільно, солодко, забувши про все, аби якнайкраще закарбувати цей момент у пам’яті.

Після того вечора Кеті та Дін почали зустрічатися. Оскільки хлопець був її підлеглим, у них не повинно було бути жодних романтичних стосунків, тому вони зустрічалися таємно.

Ті вечори та ночі, сповнені пристрасті та солодкого безтурботного кохання, були ще емоційнішими й палкішими через секретність. Вони насолоджувалися й цілували кожну частинку тіла один одного, знаючи, що їм ніколи не вдасться уникнути нав’язливого хтивого почуття, який з'являвся щоразу, як пара лишалася наодинці.

Проте якось Дін не прийшов на роботу. Кеті весь день ходила, як на голках, та коли її співробітники розмовляли з нею, дівчина вдягала на обличчя маску серйозності, аби дати зрозуміти, що з їхньою директоркою, як завжди, все чудово.

Після закінчення робочого дня, коли всі роз’їхалися додому, Кеті взяла ключі від кабінету Діна й увійшла всередину. Вона знала, що це неправильно, однак юнак не відповідав на дзвінки, коли дівчина йому телефонувала, а це означало щось дуже недобре.

У кабінеті все було чисто, як завжди. Кеті не помітила нічого дивного, та коли раптом торкнулася дна його шафи для одягу, звідти випало чиєсь тіло.

— Якого біса?! — закричала вона, а потім опустила очі вниз, щоб поглянути, чий то був труп.