Жили-були старий дід і стара баба. Одного разу вони спекли колобка — не простого, а особливого: він вмів говорити і трохи мріяв про пригоди.
Колобок покотився з печі, співаючи:
«Я по світу піду гуляти, нових друзів буду шукати!»
Спершу зустрів він зайця. Звичайно, зайчик хотів його з’їсти, але колобок запропонував гру:
— Давай краще пограємо у хованки!
Зайчик погодився, і вони весело побігали по лісі. Колобок продовжив свій шлях, а далі зустрів вовка. Вовк теж хотів його з’їсти, але колобок вигадливо запропонував:
— Давай я розкажу тобі казку про мене — а ти послухаєш і відпустиш мене.
Вовк був заінтригований і слухав. Коли казка закінчилася, він навіть забув про обід і став другом колобка.
Нарешті колобок дістався до лисиці. Лисиця хитро промовила:
— А може, ти станеш моїм новим другом і навчиш мене співати?
Колобок погодився. Вони разом співали пісні, сміялися і відкрили, що дружба цікавіша за небезпеку.
І з того часу колобок більше ніколи не боявся подорожей — адже він знайшов друзів у кожному кутку лісу.
Мораль: іноді краще домовитися і грати разом, ніж боротися і лякати один одного. Дружба і винахідливість завжди виграють.