Глава 12

Оріфія і Арей стояли спиною до спини, виставивши перед собою мечі. Вирішальна битва повинна пройти у відкритому полі. Так, король орків відверто насміхався над ними, сидячи на велетенському коні, з ніздрів якого виривалося полум’я.

— Складіть зброю! Моя армія не залишить від вас мокрого місця! — голос короля прогримів над полем, розкочуючись на кілька миль звіриним ревінням.

З усіх сторін, скільки сягало око до самого горизонту, їх оточувала армія орків. Зеленошкірі людиноподібні монстри уже підтягували за собою страхітливі бойові машини, точно не даючи шансу мандрівникам на виживання.

— Оріфіє, — самими губами прошепотів Арей, — Ти стала для мене дуже важливою, ти справжній бойовий побратим.

— Арею, я тебе кохаю …

Як тільки войовнича цариця сказала ці слова, полем пронеслася червона хвиля вибуху, зносячи вщент військо орків разом із королем. За якусь мить до вибуху, воїна і амазонку огорнула повітряна куля і миттю перенесла в паралельну реальність.

***

Вони отямились у фантастично красивому лісі. Віковічні дерева нахиляли віти зі смарагдовим листям, навколо розцвітали яскраві квіти, літали різнобарвні метелики. Амазонка замість бойового спорядження була одягнута в рожеву пишну сукню, її голівку прикрашала корона, всіяна діамантами, на ніжках красувалися черевички на підборах. Арей теж змінився — тепер він перетворився на герцога у оксамитовому камзолі з тонкою шпагою при боці.

— Оріфіє, що це за зубочистка? Як я можу з цим прутиком іти в бій? — покрутив у руках шпагу.

Дівчина розсміялася дзвінким сміхом:

— Коханий, нам уже не потрібно битися. Розумієш, я все пригадала. Нам слід залишити ігрову реальність в минулому, вона не повинна перекреслювати реальне життя.

— Як так? Тобі ж сподобалося битися зі мною поряд. Ми з тобою протестували багато видів зброї та обстежили багацько нових локацій, — чоловік нахмурив лоба, ніби не розуміючи, хоча черв’ячок сумнівів уже закрався в душу.

— Я все згадала на полі бою, коли ми заледве не втрапили на обід оркам. Оце все навколо — солодкі мрії, мішура, завіса, яка міцно тримає нас із тобою. Насправді, ми в реальному житті хотіли одружитися, ти подарував мені перстень і купу троянд. Я була на сьомому небі від щастя до тих пір, поки ти не зник. Артеме, я виплакала свої очі, шукала тебе і не знаходила. Ніхто мені не повірив, крім твого друга зі студентських часів — Жені.

Все попливло перед очима у Арея. Ігрова реальність покрилася брижами, зображення ставало нечітким.

— Юлю, Юленько, кохана! — вирвався крик, ніби з самісінького серця. Чоловік простягнув руки до дівчини, однак невідомо звідки з’явився ураган і роз’єднав закоханих. Різко наступила темрява, впавши важкою завісою.