Глава 11

— Як життєві функції пацієнта? — Євген сидів за величезною комп’ютерною установкою і намагався контролювати процес. Недалеко від нього розташувався саркофаг із тілом Артема, над яким чаклували лікарі.

— Стабільний стан. Намагаємось вивести його зі стану спокою.

— Вводьте ліки. Пора розбудити нашого Артема. Досить йому відпочивати, — командував хлопець.

— Дівчина поводить себе нестабільно. Перепади тиску, серцева аритмія, — констатував один з лікарів, — Крім того, вона пройшла повне обстеження перед процедурою і була повністю здоровою. Припускаю, що програма із-за вірусу дала збій, і це позначилося на стані пацієнтки.

— Виводьте її звідти, якщо стан не стабілізується, — скомандував Євген, — Ми не можемо ризикувати ще й життям Юлі. Ми припускали, Артем згадає наречену, та щось мені здається, що глибоко помилялися. Вже тиждень пройшов, а ми ніяк не можемо його витягнути. Хіба він сам не хоче назад, але це ж неможливо. Дратує неможливість запускати дрони стеження, які виявилися головними переносниками вірусу.

Поряд стояв Платон Миколайович, спостерігаючи за процесом. Він намагався приховати хвилювання, та все-одно воно проривалося назовні, змушуючи нервово стискати руки в кулаки.

— Як справи? — керівник не відривав погляд від моніторів, хоча краєм ока спостерігав за процесом виведення Артема зі стану сну. Не зрозуміло, в кого він питав — чи у Жені, чи у лікарів.

— Мені б хотілося самому опинитися у геймерській реальності, однак нікому не можу доручити керувати проектом у реалі. Доведеться терміново придумати іншу реальність. Я чудово бачу їх обох на екрані — наша солодка парочка замість того, щоб направлятися до порталу евакуації, займається ліквідацією монстрів. Щось ваша гра забила баки навіть нашій Юлі, — хмикнув про себе, — котра з азартом виконує роль цариці амазонок. Хто б подумав? На вигляд така собі спокійна дівчина, а он як гамселить чергового пустельного скорпіона — тільки луска з нього летить.

— Ні, Євгене. Я не можу дозволити тобі опуститися саме в цю гру, ми втратимо ще й тебе на додачу.

— Скільки вони ще можуть перебувати у грі без шкоди здоров’ю? Не знаєте ні ви, ні я. Лише б витягти їх звідти, а далі доведеться лікувати від ігрової залежності, — Женя почухав потилицю, потім щось гарячково почав набирати на клавіатурі.

— Євгене, я пропоную створити нову реальність. Ми зможемо перекинути їх в нову гру?

— Так, я зможу це зробити. Будемо продовжувати вводити ліки Артему, стабілізувати стан Юлі, а я постараюсь створити щось дійсно нове. Нехай наші закохані нарешті згадають, що насправді хотіли одружитися, а не гамселити зомбі.

***

— Продовжуємо експеримент, — тиждень потому знов узяв командування в свої руки Євген. Він уже відчував у собі сили витягнути друзів з гри, перед очима замаячила якась надія. Нарешті вдалося стабілізувати стан Юлі, яка чомусь майже відразу забула свою основну задачу — привести Артема до порталу. Та в кому з нас не живе бойовий маг чи відважна амазонка?

— Запускаємо програму. Готовність номер один — нова локація, — пролунало за сусіднім столиком.

Євген переглянувся з Костиком, якого теж в терміновому порядку залучили до проекту. Потрібен свіжий погляд, одна помилка в програмуванні могла коштувати занадто багато.

— Давай! Починаємо завантажування, — нервово ковтаючи слину, вимовив Євген.