Глава 2

Артем Василенко уже три місяці працював у IT-компанії, де зарекомендував себе відмінним працівником. Талановитому спеціалісту навіть видали від фірми  облаштовану всім необхідним квартиру з гарним панорамним видом, і тому він міг заощаджувати на весілля і дарувати коханій милі дрібнички. Юля верещала від захвату, коли він запропонував їй одруження. Та й хто не згодиться на пропозицію, коли в розкішному ресторані підносять величезний оберемок білосніжних троянд і перстеник із діамантом в кілька каратів.

Однак один телефонний дзвінок розділив його життя на до і після. Від схвильованого материнського голосу серце стиснулося в тривожному передчутті. Раптово тяжко захворів батько, який до цього ніколи не скаржився на здоров’я. Потрібна термінова операція за кордоном, а опісля — тривала реабілітація. Син запевнив матір, що обов’язково знайде гроші, хоча знав, що такої суми ніяк в такі короткі терміни не назбирати. Рішучим кроком пішов у напрямку дверей начальника, сподіваючись на підтримку.

— Можна до вас, Трохиме Андрійовичу? — ступив через поріг, думками підбираючи влучні слова.

Начальник сьогодні був у доброму гуморі, тому можна розраховувати на розуміння. Він явно був чимось задоволений, розглядаючи на моніторі комп’ютера нові розробки.

— Так, Артеме, заходь. Сідай, в ногах правди немає. Як у нас працюється одному з кращих випускників? Тебе все влаштовує? — уважно поглянув через скельця окулярів.

— Так, більш ніж влаштовує, Трохиме Андрійовичу. Хочу до вас звернутися з особистим проханням, — ковтнув гіркоту в горлі, закашлявся від хвилювання.

Керівник плеснув холодної води у стакан і подав хлопцю:

— Та не хвилюйся ти так. Хіба ж ми тут звірі працюємо? Я в курсі, що в тебе наречена є. Тобі премію виписати? Чи відпустка потрібна? Все ж можна вирішити.

Артем одним махом ковтнув воду:

— Якби ж то, але все набагато складніше. Дуже захворів батько і мені потрібна значна сума грошей. Я згоден працювати понаднормово чи взагалі безплатно, тільки допоможіть мені врятувати батька.

— Скільки потрібно?

Молодий програміст взяв аркуш паперу і написав суму, мовчки віддавши керівнику. Той присвиснув від здивування.

— І це тільки на операцію, на реабілітацію теж піде не менше. Але часу зовсім немає. Я б міг залучити друзів однокурсників у соцмережах, щоб оголосити збір коштів. Однак кожен день зменшує шанси…

Трохим Андрійович підійшов впритул і тихо вимовив:

— Можу тобі запропонувати вихід, який влаштує тебе і нашу перспективну компанію. Випишу тобі рахунок на суму вп’ятеро більшу, ніж та, що тобі потрібна.

— Ох, я такий вдячний. Я все відпрацюю… — чоловік не знав, як дякувати.

— Але ж не просто так. Наша компанія саме працює над інноваційним проектом під назвою «Солодкі мрії», який допоможе обігнати всі інші компанії на ринку, зробити грандіозний крок у майбутнє. Нам потрібний програмер, який зможе цілодобово тестувати комп’ютерні ігри зсередини. Ну, звичайно, з перервами на сон чи їжу. Ми шукаємо добровольця на секретне відрядження терміном на рік.

— Я згоден на все, — Артем видихнув із полегшенням. Що є легше за тестування ігор? Хоча для нього, перспективного айтішника, це крок назад, але заради необхідної суми це невелика жертва.

— Зачекай, можливо тобі не підійдуть умови нашої співпраці. Інноваційний проект лише проходить перевірку і документи на ліцензію перебувають на стадії розробки.

Коли керівник детально пояснив умови, чоловік взявся за голову. Однак недовго думаючи, випалив:

— Всього лише рік? Заради здоров’я батька я піду на все. Готуйте контракт, я все підпишу.