Розділ 36

На щастя для Вероніки, вже до ночі того ж дня у неї піднялася температура, а в горлі палав справжній вогонь інквізиції. У тому, що вона проведе вдома як мінімум тиждень, сумнівів не залишалося. За цей час можна було гарненько все обдумати і прийняти певні рішення.

— Боже! Вони мене ненавидять. Вони всі мене ненавидять, — Вероніка вголос прочитала повідомлення, відправлене Реїці в Будапешт. — Навіть не знаю, що зі мною сталося і у що я перетворилася. Боюся, побачивши мене тепер й перекинувшись парою-трійкою фраз, ти б мене не впізнала. Нема більше тієї Ніки Дареш, котру ти знала й любила, а є тільки потвора, котра наче пальто, носить її оболонку.

Поки Реїка писала купу повідомлень про те, що все можна виправити щирим вибаченням, Вероніка розуміла, що її вибачення нікому і задарма не потрібні. Вона розбила пару Ігоря та Інни, змусила Максима зневажати її. Яке вже вибачення? Та навіть якби зараз піднялася на край даху однієї з висоток, те б нічого не змінило.

— Тепер вони всі шкодують про те, що я так легко відбулася в тій аварії, — продовжила Вероніка.

Реїка писала, що та несе повну маячню і запевняла, що все владнається, але Вероніка не вірила.

Через кілька годин, коли температура піднялася до 37,7, задзеленчав стільниковий і Вероніка розгледіла номер Дениса, який вона так і не зберегла в телефонній книзі.

— Привіт, — хрипко мовила, згорнувшись клубочком на своєму ліжку й натягуючи ковдру.

— Ніко, мила моя дівчинко, що у тебе відбувається? — запитав Денис. — Мені Тоха телефонував хвилин двадцять тому.

— Я не знаю. Виною всьому моє божевілля, — відповіла вона й справді відчуваючи себе маленькою заляканою дівчинкою.

— Це вже не жарти. Ігор вдарив Максима, кинув Інну, а Максим в свою чергу заявив, що  чути про тебе більше не хоче. Як же ти тепер? — Денис здавався по-справжньому стурбованим.

Немов ножем різонули по серцю Вероніки ті слова. Вона доклала руку до рота, намагаючись стримати ридання.

— Що я можу зробити для тебе? Тільки скажи, — Денис важко зітхнув. — Хочеш, я приїду на вихідні? Думаю, мама відпустить мене переночувати у Антона. Я б міг поговорити з Максом.

— Ні! Тобто, мені ти вже нічим не допоможеш. Я нічого окрім проблем не приношу оточуючим. Ти теж пробач, що залучила у всю цю історію. Мені не слід було.

— Ніко, нехай у нас не вийшло бути парою, але ми можемо стати близькими друзями і я дуже хочу цього.

— Навіть як друг, ти не можеш мені допомогти. Цього разу я напартачила так, що навряд чи вже зумію щось змінити. Дякую за турботу.

— Не дякуй, — Денис знову зітхнув. — Видужуй. Я зателефоную завтра.

— Добре, — Вероніка сховала телефон під подушку і натягнула ковдру до самого підборіддя.

В кімнаті стало тихо й темно. На вулиці чомусь не запалилися ліхтарі, промені яких потрапляли їй у вікно. Темрява гнітила ще дужче й хотілося швидше розсіяти її світлом нічника. Вероніка ввімкнула телефон і глянула на номер Максима, що висвітився на екрані. До болю хотілося натиснути значок виклику і почути його голос, але вона боялася почути найгірші з образ, котрі тільки існують на світі.

В ту мить телефон завібрував і на дисплеї з'явився номер Мілани з її світлиною. Навіть та світлина, як здавалося Вероніці, дивилася на неї з докором. Хоробрості не вистачило і Вероніка відхилила дзвінок, а потім повністю вимкнула телефон.

— Ти чому в темряві? — на порозі з'явився батько з маленькою тацею. — Можна ввімкнути світло?

— Температура знову повзе вгору, — Вероніка прикрила очі. — Вмикай. А що ти приніс?

— Ліки. Мама готує тобі легкий супчик. Ти не обідала й не вечеряла. Ніко, мені це не подобається, — Міхай поклав на столик тацю і підійшовши до неї, доторкнувся долонею до чола.

— Лікарю, пацієнт швидше мертвий, аніж живий, — пожартувала Вероніка.

— Пацієнт швидше живий, аніж мертвий, — підіграв Міхай.

— Тату, я додому хочу, — жалібно прошепотіла Вероніка.

— Але ж ти вдома, — здивувався він, сідаючи на край ліжка, і простягнув їй термометр.

— Додому в Будапешт. Я сумую за містом, за нашою домівкою, за моїми справжніми друзями. За всім, що було там, — Вероніка відвернула голову.

— Але ж і тут у тебе є справжні друзі, — усміхнувся Міхай, беручи її руку в свою. — Чого б це раптом ностальгія?

— Друзів вже нема. Я просто хочу назад в Угорщину.

— Розкажи, що сталося? — м'яко попросив Міхай.

— Одним своїм вчинком я налаштувала проти себе всю старшу школу. Зробила це не зумисне, а просто не думала головою, але тепер вже не має значення, — гірко усміхнулася вона.

— Має. Я впевнений, що твоє щире каяття все поверне на свої місця, — запевнив її Міхай.

— Не цього разу, тату. Через мене розпалася одна з найкрасивіших пар школи, а мій власний хлопець більше й знати мене не хоче, — іронія її слів межувала з повним відчаєм.

— Ну ти ж не намагалася вкрасти того іншого хлопця? — поцікавився Міхай.

Вероніка заперечливо хитнула головою.

— Тоді все можна виправити й загладити. Це не привід боягузливо ховатися або втікати до іншої країни, — Міхай підбадьорливо їй підморгнув. — А наскільки я знаю, моя дочка ніколи не була боягузкою.

— Отже я нею стала, — зітхнула Вероніка. — Тату, я обіцяю виправити цю ситуацію, але ти теж пообіцяй мені дещо.

— Ніко? — насторожився він.

— Ти ж завжди довіряв мені. Щось змінилось?

— Ні, звичайно ні, — відповів він.

— Якщо мої проблеми не вирішаться, після випуску ти відпустиш мене вступати до університету в Будапешті, — твердо заявила вона.

— Ти думаєш, ці проблеми затягнуться так надовго? До випуску? — здивувався Міхай.

— Я це знаю, — Вероніка подивилася на термометр. — Майже 38, 2.

— Ось жарознижувальні, — Міхай простягнув їй сироп.

— Тату, ти не відповів, — нагадала Вероніка.

— Добре. Я обіцяю, — зітхнув він.

З грипом Вероніка провалялася вдома тиждень. За той час, після дзвінка Мілани, про її самопочуття цікавилися тільки класна керівниця і Денис. А коли вона, нарешті, прийшла до школи, налаштувавшись на з'ясування відносин з усіма скривдженими сторонами конфлікту, її чекав сюрприз. Ніхто не прийшов до неї зі скандалом. До неї взагалі ніхто не підходив, немов її більше не існувало. Обидва випускні класи проігнорували її появу з ранку і ігнорували до закінчення уроків в перший день. Так було на другий день, третій і на наступний тиждень теж.