Розділ 31

— Залишилася тільки господиня вечора, — урочисто промовила Катря. — Прошу зайняти почесне місце.

Вероніка присіла назад на килим, але, коли Інна спробувала покласти долоню їй на плече, навмисне ухилилася, уникаючи перехресного погляду. Інна безшумно зітхнула і повернулася до Мілани, котра сиділа на банкетці, точно імператриця на троні.

На подив самих дівчат, чотири питання були поставлені їй щодо Майського і тільки одне — навіщо взагалі був влаштований той вечір.

Мілана відповідала без ухилу, чесно і відкрито, але Вероніці знову здавалося, що вона грає. Як і завжди. Так, їй подобається Майський. Так, він знає про це. Так, вона теж йому подобається. Ні, вони не будуть разом. Вечір був для того, аби кожна зрозуміла, як у них багато спільного, що жодна не краща за іншу, що ворожнеча безглузда, бо вони однаково вміють відчувати, засмучуватися, сміятися і любити. Слід дружити і допомагати одна одній, а ворог саме Ліза Янченко.

Але Вероніка шкірою відчувала ложку дьогтю в бочці меду, тільки не розуміла, коли саме вони до неї доберуться. Хоча добиратися вже було ні до чого. Всі її вже проковтнули: Юля косо дивилася на Чернявську через Майського, Поліна злилася на Інну за її питання, Інна чекала нападок з боку Мілани, не визнавши її королевою школи, а Вероніка не могла пробачити їм обом питання, котрі виштовхнули назовні ім'я Максима. Катря очікувала відповідної реакції від Вероніки за своє визнання в ненависті до неї. Тільки Мілана зовні залишалася спокійною та вкрай задоволеною.

Провівши дівчат до їхніх спальних місць, вона побажала всім доброї ночі, а потім пішла до себе і ніхто з них не знав, що там проплакала до тих пір, поки небо на заході не почало сіріти, ведучи за собою світанок.

А потім несподівано настав день новорічного балу-маскараду.

Всі ретельні приготування дали позитивні результати. Вероніка була впевнена, що на ньому точно не буде пляшок з пивом, поцілунків у грі в пляшечку, бійок та іншого. Цього разу Ткаченко контролював кожен крок всіх, хто входив до складу створеного ним комітету активістів школи.

Актовий зал прикрашав новий стробоскоп, вишуканий блискучий серпантин з мішури, пишна зелена красуня іскрилася нехай пластиковими, але дуже красивими іграшками. По вікнах вилися вишукані морозні візерунки, створені вмілою рукою Вероніки і навіть замість музики з дисків, зі сцени лунали перші ритми запрошеного місцевого гурту молодих музикантів. Всі чотири хлопці були одягнені в довгі мантії, скріплені біля горла брошкою, а обличчя їхні прикрашали вишукані карнавальні маски кольору слонової кістки.

Вероніці здалося, що барабанщика вона вже десь бачила, але в той вечір було важко впізнати і дуже легко переплутати когось з кимось.

З ранку в актовому залі виступали зі своїми сценками молодші класи, ближче до кінця навчального дня старшокласники відтягли ряди стільців до самої стіни, звільняючи місце для танців, дівчата підправили дещо, а прибиральниця протерла підлогу. Актовий зал був готовий для небаченого раніше дійства. На нього були запрошені всі вчителі і кілька з них все-таки прийшли подивитися на те, що відбувається. Неспішно почали збиратися учні старших класів. Хто поодинці, хто парами, а хто групками. У той час запрошений музичний колектив вже грав кавери на популярні хіти.

Вероніка переступила поріг актового залу і озирнулася, намагаючись переконатися в тому, що не пізнавана і усміхнулася сама собі — звичайно її впізнають всі і одразу. Напевно вартувало вибрати інший костюм. З цікавістю вона роздивлялася присутніх на балу, намагаючись теж впізнати хоч когось.

Кого там лишень не було: Попелюшка, Аладін, Жасмін, Зорро, Рапунцель, Френкі Штейн і навіть Оптимус Прайм, щоправда, його костюм був набагато м'якшим, аніж оригінал. Пізніше Дареш помітила Тора, Халка (в якого точно вбрався Ілля) та інших персонажів.

Мілана зробила все для того, аби учні дійсно отоварилися в магазині прокату новорічних і корпоративних костюмів.

— Невже це та сама Ельза з Еренделла? — почувся за спиною знайомий голос.

— Обережніше, один її дотик і ти перетворишся на крижану статую, мій друже.

Вероніка усміхнулася, повертаючись до них і намагаючись зобразити ту саму фірмову усмішку свого мультяшного персонажу.

Навпроти стояли Червова Королева та Леголас. Якби в ньому Вероніка не впізнала Ігоря, то ні за що б не повірила, що поруч з ним Інна.

— А як же парні костюми? — запитала Вероніка.

— Не зійшлися на жодній міфічній парі, — зітхнула Інна.

— А як же «Боги Єгипту»? Я бачила декілька античних костюмів, — відповіла Вероніка.

— Мабуть їх прихопили задовго до нас, — відповів Ігор. — Але хіба поганий Леголас? Та я крутіше оригіналу буду.

Дівчата розсміялися.

— Ви Майського не бачили? — до них підійшла Мілана, виглядаючи просто приголомшливо в хітоні античної богині.

— Ти богиня? — Ігор поперхнувся повітрям.

— Так я знаю. Спасибі, милий кузене, — гмикнула Чернявська.

— Яка ти богиня? — поправив він себе.

— Як яка? Найголовніша в пантеоні. Звичайно ж я Гера. І нехай тільки ще хтось мені скаже, що вона не була рудою.

Учні знову розсміялися.

— Ви Майського не бачили, питаю? Сказав Власовій взяти апаратуру в редакторській і пішов, так її і не закривши. Зовсім з глузду з'їхав, — пробурмотіла Мілана, озираючись на всі боки.

— Ні, не бачили, — відповів Ігор. — Йдемо, моя королево, скуштуємо того, що на столі.

Інна зробила щось схоже на реверанс і вони подалися до столу де були солодощі та газовані напої.

— Якщо побачиш Майського, передай йому, що я його вб'ю, — Мілана теж розчинилася в натовпі.

Вероніка кинула погляд на сцену, де грав гурт, і раптом усміхнулася сама собі:

— Дехто сьогодні буде дуже здивований.

За вікном стемніло, але всім відомо, що взимку вечоріє занадто рано. На щастя, задоволений побаченим, директор дозволив продовжити бал ще на дві години. Учням старшої школи дозволено було піти о восьмій вечора. Мілана та Максим подякували і навіть викликали на сцену, вручаючи символічні подарунки йому і тим вчителям, котрі прийшли на бал.