Розділ 30

— Дареш захворіла. Її терміново потрібно госпіталізувати, — театрально закотила очі Мілана. — Вона прийшла в школу без чемодана. Господи! Боже ти мій!

— Навіщо це все? Я просто змінила смаки, — байдуже знизала плечима Вероніка.

— А завтра, чого доброго, ти вирядишся як готеса? — продовжувала примовляти Мілана.

— Ми так звикли до тебе такої...строкатої і...сонячної, — обережно додала Юля.

— Ой! Припиніть, — Вероніка протиснулася повз компанію і, затамувавши подих, пройшла повз Максима далі по коридору.

— Вже не смішно. Її рятувати треба! Вбила собі в голову цього Крилова, а він вже давно подружку нову собі знайшов, — пробурмотіла Мілана. — От ви ж, хлопці, придурки. Варто вас кохати?

Не чекаючи відповіді, Мілана пішла за Веронікою, залишивши хлопців і Інну з Юлею розходитися по класах.

— І коли ти їй скажеш? — Максим повернувся до Антона. — Тільки не грай на публіку. Зі мною цей номер не пройде.

— А що я їй скажу? Максиме, я не з тих хлопців, котрі подобаються Мілані, — Майський дійсно не став відбріхуватися.

— Тоді вона змінила смак, — гмикнув Ткаченко. — А якщо серйозно, то дурніших за вас я ще не бачив. Ви подобаєтеся одне одному і цього не помічає хіба-що сліпий, чи Андрій.  Нащо ж тоді мучити себе?

— А якщо завтра її симпатія до мене пройде? Що тоді? — повів плечем Антон.

— А якщо пройде твоя? — Максим пильно подивився на нього.

— Послухай, у мене є до тебе справа. Допоможеш? — Антон нахилився ближче.

— Вже цікаво, — Максим відкрив двері в редакторську, пропускаючи його вперед.

— Піжамна вечірка? — зацікавлено глянула на Мілану Поліна.

— Ну, не зовсім. Швидше вечір в компанії подруг. Дівич-вечір своєрідний, — Мілана заусміхалася. — Тема — відновлення дівочої дружби, обговорення хлопчаків і гора смаколиків. Ти прийдеш?

— А хто ще буде? — Поліна задумливо пожувала нижню губу.

— Поки не знаю, — Мілана попрямувала через всю їдальню до столика, за яким сиділи Інна та Вероніка.

— Привіт, — Вероніка прибрала новенький рюкзак з сусіднього стільця. — Сідай.

— Сьогодні о шостій в мене: зі своїми піжамами і добрими помислами. Відмови не приймаються, — зробивши ковток чаю з чашки Вероніки, Мілана поспішила далі.

— Як же вона змінилася, — пробурмотіла Інна. — Раніше б ніколи нічого подібного собі не дозволила: ні інтрижки з тупим баскетболістом, ні чужий чай, ні влаштовувати піжамні посиденьки з подругами. Та у неї й подруг ніколи не було.

— Я думаю, Мілана просто зрозуміла, що без друзів важко і погано. Вона прагне до спілкування, намагаючись надолужити згаяне, — усміхнулася Вероніка.

— І ми повинні їй допомогти? — вигнула витончену брову Інна.

— Саме так, — кивнула Вероніка.

Зовсім не маючи уявлення про те, що влаштовує Чернявська дівчатам, Ткаченко запропонував хлопцям разом сходити в басейн, де він підробляв інструктором на вихідних. Звиклі до покори хлопці з команди одинадцятого Б прийшли у повному складі, а з одинадцятого А тільки Ігор, Ілля, Сергій Паламарчук і Антон.

Нетривалий час проплававши в теплому басейні, хлопці всілися на шезлонгах навколо Максима. Потяглися бесіди про уроки, майже здані контрольні, костюмований бал, а потім, як і в будь-який чоловічій компанії, мова зайшла про дівчат.

Поки Андрій співав дифірамби собі прекрасному, бо зумів зловити в любовні сіті саму Чернявську, Максим спідлоба спостерігав за реакцією Антона, але той нічим не видавав своїх справжніх почуттів, тільки зблід трохи.

Артур дійшов висновку, що Поліна симпатична дівчина, але дуже вже прогнозована і доступна. Кілька інших хлопців підтримали його і юнак почервонів. Ілля реготав і повторював, що всі дівчата однакові — манірні дурепи, котрі незабаром перетворяться на меркантильних сук, на що Ігор, стискаючи кулаки, запропонував йому заткнутися. Сергій Паламарчук, незважаючи на те, що зустрічався зі Катрею, зазначив, що Марина Власова дуже навіть нічого.

— Що ми про себе та про себе. Чому мовчить капітан? Хіба йому нема чого сказати? — змовницьки усміхнувся Андрій.

— Ти про що? — здивовано глянув на нього Максим.

— Та всі ми знаємо про твою нову пасію, — продовжив Андрій.

— Яку?

— А вона не одна? — з ноткою заздрості запитав Сергій.

— А ти як думав? — розсміявся Андрій. —  Кеп зачарував Лізу Янченко, а ця, якщо намітила ціль, йде до неї по головах. Ти влип, хлопче!

— Я ніякого стосунку не маю до Лізи Янченко, — байдуже відповів Максим.

— Жартуєш? Навіть я оцінив її форми, виставлені напоказ під тим шифоном на матчі, — погодився з Андрієм Ілля.

— Тоді вперед! Вона, наскільки мені відомо, досі вільна. Як і я, — стиснув плечима Максим.

— Але ж дівчина, яка тобі подобається в школі, є? — поцікавився Ігор.

— Є, — кивнув Максим.

— А хто? — насторожився Андрій. — Просто якщо це Міла, то у мене нема шансів.

— Вона ненавидить, коли її кличуть Мілою, — не втримався Антон, але враз змовк.

Хлопці спрямували на нього зацікавлені погляди.

Максим спідлоба глянув на Майського, оцінюючи ситуацію. Почулися смішки, а в очах Андрія зблиснуло відкрите презирство.

— Преподобний, ти чого? Сохнеш за Міланою? — запитав Ілля.

Антон опустив голову. Він хотів відповісти. Відповісти щось колюче і їдке, як кислота, але слова застрягли десь в горлі.

— А що в цьому такого? — раптом запитав Максим. — Не бачу жодної причини проти. Вони проводять разом багато часу готуючи газету і, думаю, мають купу спільних інтересів. А от які спільні інтереси з нею в Андрія?

— Який інтерес у Чернявської поки не зрозуміло, — реготнув Ілля. — А ось у Андрія один інтерес і всі ми його знаємо — залізти їй в трусики.

Почувся дружний регіт.

— Не здивуюся, якщо й Мілані подобається Антон, — проігнорувавши вульгарний випад Карповича, продовжив Максим.

Хлопці вмить замовкли, поглядаючи на Антона.