Розділ 26

Танцювальним вечором красиво назвали звичайну шкільну дискотеку, на котрій, хоча б один раз, але бував кожен школяр, починаючи з середньої школи. Важко сказати, навіщо вона знадобилася, адже в місті було безліч нічних клубів. Хіба-що, як стара істина свідчила — в таких закладах «дітям» робити нічого.

Нічого подібного в школі не відбувалося з середини дев'яностих, коли дискотеки запалювали ще батьки теперішніх учнів. Тоді все було набагато простіше, веселіше і якось по-справжньому. Багато що тоді було справжнім: дискотеки, дружба, вірність, любов.

На честь такої знаменної події, яка збіглася з Хелловіном, актовий зал прикрасили новорічними гірляндами (котрі відшукали у шкільній коморі), аби створити відповідний настрій. Білі та червоні повітряні кулі розмалювали фізіономіями моторошних монстрів, а Артур навіть приніс з дому гарбуз.

Вероніка трохи ожила в процесі підготовки і навіть згадала, як Хелловін відзначали в Будапешті. Звичайно, там все було з набагато більшим розмахом, але і тут витав аромат моторошно-цікавого свята.

Підключився до шкільного ажіотажу й Антон, чим теж немало здивувало публіку. У вівторок він випустив спецвипуск газети, присвячений Хелловіну і власне Дню Всіх Святих, особисто зробивши статтю-екскурс в історію старовинного свята, котре пішло у світ з Ірландії більше двохсот років тому. Артур у своїй рубриці, що стала постійною, дотепно пожартував на цю тему. Плюс розмістили кілька яскравих фотографій того, як святкують в різних країнах. Максим сам зробив фотографії їхньої школи в процесі підготовки, бо штатного фотографа досі знайти не вдалося. Номер вийшов повністю стилізований під Хелловін і дуже навіть непоганий.

У четвер директор викликав до себе Ткаченко разом з Чернявською і школа знову притихла. Скептики вирішили, що президент школи та його підручні перестаралися і їх чекає заслужене покарання, більш позитивно налаштовані вичікувально притихли, бажаючи швидше дізнатися причину.

Причиною старости випускних класів поділилися одразу ж, як тільки вийшли з директорського кабінету. Все виявилося зовсім не так, як багато хто думав. Мова йшла не про Хелловін, точніше не тільки про нього. Виявилося, директор взяв з собою на обласні збори один екземпляр газети і там його помітили. Слово за слово і обласне міністерство освіти захотіло отримувати один примірник і для себе. Те, над чим працювали старшокласники «Північно-Західної» вперше вийшло за межі їхньої школи і отримало  похвалу та схвалення. Їх вперше поставили в приклад іншим школам з великих міст, де набагато ширші можливості для втілення креативних ідей.

Антон, Мілана, Максим і навіть Вероніка були дійсно щасливі. До того ж і Чернявській, і Ткаченко додалося амбіцій та нових ідей для шкільного життя.

Що стосувалося танцювального вечора, то завдання кожному, хто так або інакше був пов'язаний з комітетом, Максим з Міланою розподілили заздалегідь. Ігор відповідав за безпеку заходу і йому було дозволено взяти собі на підмогу ще трьох міцних юнаків з випускних класів. Оскільки дискотеку вирішили зробити платною, щоб наступного разу замість раритетних новорічних гірлянд розвішати красиві іскристі кулі та стробоскопи, Інні дісталася роль касира, котра прийматиме символічну плату за вхід. Максим, Артур і ще двоє юнаків займалися музичною апаратурою, котра припадала пилом в шкільній комірчині не один рік. На щастя приєднати нову апаратуру (принесену з дому Максимом та Інною) до старих, але приголомшливо потужних колонок виявилося не так вже й складно. У ящиках комори хлопцям навіть вдалося відкопати досі робочий магнітофон і кілька касет з культовими «Руки Вверх», «Містером Кредо» і «Bоomfunk MC's»*. Мілана готувала особистий нарис для газети про побачене і почуте на вечорі, навіть Поліна попросилася прикрашати зал з ще парою дівчат, а Ілля, вперше за час конфлікту, заговорив з Ігорем і запропонував себе на роль «викидайла». Тільки Вероніка тинялася без діла і ніщо її не цікавило. Але того разу ні Мілана, ні Максим не прийшли на допомогу і не завантажили її справами.

П'ятничний ранок почався спокійно, середні і старші класи добре пам'ятали слова директора — якщо виникне хоч одна проблема, про дискотеки можна буде забути раз і назавжди. А юним серцям окрім навчання так хотілося ще й чогось іншого: незвичайного, хвилюючого і вражаючого.

Вероніка спостерігала за тим, як з кожним наступним уроком зростає хвилювання в передчутті дискотеки у однокласників і те дратувало. Здавши самостійні роботи з геометрії, учні почали збиратися до актового залу. Уроки закінчилися.

Вероніка сховала до чемоданчика свої речі і попрямувала з класу не попрощавшись ні з ким. Залишатися на дискотеці не хотіла і навіть віддалені звуки музики, що долинали з актового залу в коридор, не притягували, не викликали інтерес та бажання повернутися.

— Ага! Як би не так, — за спиною пролунав іронічний сміх Мілани.

Висловлюючи все своє невдоволення в одному погляді, Вероніка повернулася:

— Що ти хочеш?

— А що це ти робиш? — питанням на питання відповіла Мілана.

— Іду додому. А на що схоже? — заявила Вероніка.

— І це тоді, коли в школі вперше за останнє десятиліття дискотека! Зібралися абсолютно всі, навіть Юля прикульгала, хоча їй і не дозволяли, а наша Дареш плентається додому.  Як схоже на тебе, — плеснула отрутою Мілана.

Вероніку не зачепили колючі слова, більш того, вона розуміла, чого ними домагається Чернявська:

— Рада, що ти так добре знаєш мене.

— Знаю, і ти мене бісиш! — прошипіла Мілана, впершись руками в боки. — Розвертай свій бампер і дуй в актовий зал.

Вероніка не втрималася і вуст її торкнула легка усмішка:

— Де ти цього понабиралася?

Мілана теж усміхнулася:

— Місця знати треба і контингент, котрий там тусується. Ну ось, ти усміхнулася. Крига скресла.

Вероніка мовчала.

— А тепер пішли! Подивишся, як в результаті все миленько вийшло. Навіть мені сподобалося, а я, як ти знаєш, в цьому розбираюся. Йдемо? — Мілана поклала долоню їй на плече.