Розділ 24

Вся школа стояла на вухах вже до початку третього уроку. Ніхто точно не знав, що саме з Денисом і з тієї причини серед школярів будувалися різноманітні припущення, аж до найгірших.

Мілана, за старою звичкою, намагалася заткнути рота всім, хто попадався їй на очі, але в той же час сама відчувала непідробну тривогу. Денис був юнаком зі своїми тарганами, але, тим не менш, у них завжди були непогані відносини і він ніколи не виступав проти неї. Хотілося зателефонувати Вероніці й дізнатися, що коїться в лікарні та в якому він стані, але Мілана не ризикнула. Думки її весь час незв'язно крутилися біля слова смерть. Звичайно Денис не міг померти і крапка. Мілана гнала їх геть, все заперечуючи, але вони не зникали.

Мілана відчула на собі чийсь погляд і обернулася, зустрівшись з тривожним поглядом Антона.

Він піднявся з-за своєї парти та підійшов до неї:

— Можна присісти?

Мілана кивнула, прибираючи з сусіднього стільця свою сумку.

Антон присів поруч, склавши руки на парті:

— Як думаєш, що з ним?

— З ним все буде добре, — розсіяно відповіла Мілана, розглядаючи свої нігті.

— Я дуже хвилююся: і за нього, і за Ніку. Вона хоча б додумалася куртку взяти?

— Знаєте хто Ніку в лікарню повіз? — на край парти присів Ігор.

— Хто? — Мілана запитально глянула на кузена.

— Максим, — Ігор простежив за реакцією Антона.

— Ткаченко? — здивувалася Мілана. — Ніколи б не подумала.

— Я вже казав тобі, що він не такий поганий, як ми всі звикли вважати, — підкреслив кожне слово Ігор.

— Зараз головне Денис, а про позитивні якості Ткаченко поговоримо іншим разом, — пробурмотів Антон.

Мілана не втрималася і поклала долоню на його зімкнуту руку, враз ловлячи на собі похмурий погляд Ігоря. Антон скосив погляд на її пальці, котрі торкалися його шкіри, але свою руку не прибрав. Чарівним чином її дотик заспокоїв його і додав душевних сил.

Мілана дуже добре розуміла стан Антона: вони з Криловим дружили з самого дитинства і хоча й мали зовсім вже різні характери, дружба їхня була справжньою та міцною. Антон дуже потребував підтримки в ту мить і Мілана намагалася оточити його нею, як вміла.

Вероніка бачила матір Дениса лише один раз і то на фотографії, але не впізнати її було б важко: те ж біляве волосся, ті ж блакитні очі, та ж яскрава усмішка. Жінка сиділа в кріслі приймальної, стомлено притискаючи потилицю до стіни.

— Пані Крилова, здрастуйте! — Вероніка кинулася до неї. — Як Денис?

Жінка уважно подивилася на Вероніку, а потім змучено усміхнулася:

— Ніка, вірно?

Вероніка ствердно кивнула.

— Заспокойся, люба. Ти вся тремтиш. Денису роблять флюорографію, щоб переконатися в тому, що легені чисті. Він не постраждав практично: надихався диму, але обійшлося без опіків, Слава Господу!

— Боже мій! — Вероніка дозволила собі видихнути з полегшенням. — Максиме, ти чув? З ним все добре. Все добре!

Ткаченко, котрий стояв дещо позаду неї, ствердно кивнув:

— Ми неймовірно раді це почути.

Жінка вдячно усміхнулася:

— Дякую! Дякую, дітки, що вам не байдужа доля мого сина. Я невимовно вдячна.

— Повернуся до школи і передам усім, що з Денисом все добре, — Максим попрямував до виходу, але озирнувся. — Якщо потрібно буде забрати тебе...

— Спасибі, — одними вустами відповіла Вероніка.

Коли Ткаченко пішов, Вероніка присіла поруч з матір'ю Дениса і поцікавилася, як його батько.

— З Володимиром все гірше. У нього досить великий відсоток обгорілої шкіри. Висновок пожежного депо, що він заснув з цигаркою в руці, — зітхнула вона.

— Мені так шкода, — Вероніка не знала, що ще сказати.

— Вони припускають, що Володимир був п'яний. Я теж допускаю таку думку, але Денис непохитний. Він стверджує, що напередодні Володимир був абсолютно тверезим. Денис завжди захищав його. Це він і побачив пожежу першим. Вони удвох ще й намагалися загасити вогонь у вітальні, мабуть, під викидом адреналіну, — жінка гірко похитала головою. — А потім Денис витягнув Володимира на вулицю і гасив палаючий на ньому одяг.

Вероніка з жахом переварювала почуте, боячись просто уявити собі ту картину.

— Батько для Дениса завжди був на першому місці. Він і чути не захотів про переїзд і я дозволила йому залишитися. Ось чим все тепер обернулося, — відчай та гіркота захлиснули жінку.

Вероніка збентежено подивилася на неї, відчуваючи геть недобре.

— Але більше такого не буде! Тепер Денис поїде зі мною і ніякі його слова не вплинуть на моє рішення, — суворо продовжила вона.

— Денис поїде? — ледь чутно перепитала Вероніка, відчуваючи майже фізичний біль.

— Тільки-но лікар випише його з лікарні, — незворушно відповіла жінка.

Про те, що дізнався, Максим коротко розповів Мілані, усвідомлюючи, що протягом наступної перерви вже знатиме вся школа. Сам він щиро зрадів звістці, що Крилов в порядку. Максим не бажав йому зла. А щасливі, наче ожилі, очі Ніки — вони вартували того, щоб Крилов залишився в цілості й схоронності.

З думок Ткаченко вивів дзвінок телефону, на дисплеї котрого висвітився номер Карини.

Максим іронічно усміхнувся, приймаючи виклик:

— Привіт!

— Макс, як справи? Я скучила, — прощебетала вона.

— Завантажений роботою по вуха. Бути президентом школи нелегко, — відповів він.

— Зустрінемося сьогодні? — запитала Карина. — Покатаємося?!

— Можна, — Максим підійшов до дверей редакції. — Мені потрібно бігти. Зателефоную ближче до восьмої вечора. Ти не проти?

— Окей, — Карина обірвала дзвінок.

Максим переступив поріг редакції і прислухався до запеклої суперечки між Антоном та Міланою. Вона стверджувала, що в газеті неодмінно повинна бути стаття про пожежу в будинку Крилова, Антон же доводив, що це неприпустимо і навіть якщо б він, ставши останнім мерзотником, на це погодився, то змусити писати Вероніку, було б справжнім блюзнірством, а другого журналіста у них не було.