Розділ 18

Таким злим Мілана батька ще не бачила, але замість того, аби зганяти злість на ній, він просто зберігав крижане мовчання. Вони повернулися з Тоскани ранковим рейсом в неділю і одразу після того Чернявський поїхав до свого офісу, де проводилися останні приготування перед виборами, надавши Мілану самій собі.

Розуміючи його гнів, вона відчувала себе огидно, але винною через те, що трапилося, не вважала. Мілана справді намагалася бути милою й доброю, але хто ж знав, що синок Віктора виявиться ще тим придурком?!

Мілана наказала собі відпустити ситуацію і більше не думати про неї. Попереду чекав важкий тиждень перед власними виборами і думати їй було над чим. Ще вона твердо вирішила зайнятися власним здоров'ям і, можливо, все так би й було, якби не новини, котрі обвалилися на неї в понеділок з самого ранку.

Першим, про що Мілана дізналася переступивши поріг класу, було те, що Ігор перейшов в команду Максима Ткаченко. У зв'язку з цим не затрималися образи й погрози від його колишніх гравців. Якби не втрутився Денис, в класі розігралася б справжня бійка, але, всупереч припущенням Мілани, Ілля не очолював забіяк, а самотньо сидів за своєю партою з абсолютно відсутнім виразом обличчя.

Вероніка розповіла як все почалося і хто був першим, але Мілану те вже мало хвилювало.  Отримавши від Ігоря підтвердження, що він тепер захисник в команді одинадцятого Б, вона зрозуміла, що вся, ретельно вибудувана роками, дисципліна класу полетіла коту під хвіст.

Сяк-так переживши урок, тертя продовжилися і образи полетіли один в одного подібно ворожим стрілам: кожен намагався звинуватити іншого у всіх своїх проблемах і невдачах. Мілана не закликала до тиші, лише тихо вийшла з класу і попрямувала вздовж коридору до виходу.

Вероніка помітила те й поспішила слідом. Вона не готувала промову, навіть не думала, що скаже Чернявській взагалі, але наполегливо йшла за нею до галявини. Мілана присіла під широким деревом прямо на вологу лавочку і опустила голову на руки. Здавалося, вона плакала. Вероніка обережно торкнула її за плече і враз відчула колючий погляд.

— Що з тобою? — тихо запитала.

— Я просто втомилася. Я так втомилася, Ніко, — раптом зітхнула Мілана і плечі її здригнулися.

— Як я можу допомогти? Що зробити? — Вероніка відчула жаль.

— А треба щось робити? — сумно усміхнулася Мілана. Увесь її вигляд говорив про внутрішню боротьбу і сильні переживання.

— Звісно, ще не все втрачено. Так як раніше вже не буде, але ще може бути добре, —  закусила нижню губу Вероніка.

— Нащо воно тобі? Невже це все Ден? — Мілана придивилася до ніжних рис обличчя Вероніки.

— І він, і Антон, і Ігор, і ти. Важко пояснити. Я просто знаю, що повинна допомогти, — знизала плечима Вероніка.

— Гаразд. Тільки дивись, сама напросилася, — Мілана діловито піднялася з лавки і, поправивши волосся, впевнено попрямувала назад до класу.

Вероніка покірно пішла слідом, прекрасно усвідомлюючи те, у що себе втягує.

Ігор не створював собі ілюзію, що його зустрінуть з відкритими обіймами. Зрадник — він і в Африці зрадник. Проте команда Максима зустріла його спокійно й приязно, без тіні натяку на глузування чи зневагу. У тому, безсумнівно, була заслуга Максима, за що Васильєв відчув до нього нову порцію поваги.

За грою в спортзалі спостерігали кілька дівчат з одинадцятого Б, яких Ігор раніше навіть не помічав. Серед них побачив Інну і вона привітно махнула йому рукою. Ігор відповів кивком і продовжив гру.

Максим був виснажливим та вимогливим капітаном і Ігор мимоволі почав вважати фізкультурника квіточкою в порівнянні з ним. В кінці гри Максим потиснув хлопцям руки і попрощавшись всі розійшлися.

Максим затримався поруч з Ігорем:

— Хороша гра. Ти сильний в захисті, як ніхто в команді.

Ігор здивовано зігнув брову. Йому було незвично чути подібну мову від Ткаченко:

— Ну, дякую. І спасибі за те, що я тут.

— У тебе проблеми з колишньою командою? — прямо запитав Максим, кинувши спортивну форму в сумку і присівши на лавочку, почав шнурувати кеди.

— Щось типу того, — ухильно відповів Ігор, натягуючи олімпійку.

— Ти тепер член моєї команди і якщо у тебе проблеми, отже проблеми і в мене. Говори, якщо раптом потрібна допомога, — серйозно промовив Максим.

— Я сам, — Ігор відкрив двері роздягальні і обернувся, — але дякую. Вкотре вже.

Максим кивнув.

Коли Ігор вийшов на вулицю, помітив Інну, котра виходила за ворота школи. Навіщось гукнувши її, Васильєв підбіг ближче, мимохідь відчуваючи себе справжнім дурнем:

— Привіт! Ти додому? Дурне питання. Куди ж зазвичай йдуть після школи?

Інна усміхнулася:

— Ну, знаєш, варіантів багато: на заняття з вокалу, у фітнес-зал, торговий центр та навіть в супермаркет по молоко.

— І справді, — Ігор почухав підборіддя. — А ти Максима не чекаєш? Він же на мотоциклі і всі справи.

— Ні! А повинна? — Інна з цікавістю подивилася на нього, ловлячи розгубленість в погляді.

— Ну, ви ж пара, за всіма законами жанру...

— Ми не пара, Ігоре. Давно вже не пара, — Інна розсміялася.

— Але ваші відносини... — Ігор відчув себе дурнем у квадраті.

— У нас залишилися хороші дружні стосунки. Це погано? — вигнула брови вона.

— Ні, але дивно. Я з таким ще не стикався, — зізнався Васильєв.

Інна продовжувала сміятися і сміх той приємно хвилював Ігоря, змушував солодко тремтіти все всередині. Відчуття було дивним, ні на що не схожим.

Контрастним душем Мілана вирішила приводити до тями свій клас, охоплений сварками та обопільними образами, і тим контрастним душем стала підготовка до виборів.  Заручившись підтримкою Вероніки й Антона, вона привернула до роботи навіть Дениса і, на подив, той не опирався. Потроху в ряди помічників почали вливатися й ті однокласники, котрі збилися з істинного шляху. Персоною Non Grata залишалися тільки дві людини: Ілля та Ігор. Перший — за переворот, другий — за зраду, і в тому питанні Мілана була непохитна. Вероніка кілька разів намагалася з нею поговорити, але натикалася на бетонну стіну опору й небажання.