Розділ 15

Про те, що в школу приїде фотограф, аби зробити осінні фотографії для випускного альбому, Мілана попередила клас за два дні і не полінувалася нагадати напередодні.

Придушивши в собі образу і гнів на Іллю, вона продовжувала поводитися так, як і личить старості одинадцятого А.

В той по-літньому теплий день початку жовтня, Мілана прийшла до школи з підкреслено холодним настроєм, даючи зрозуміти, що не збирається слухати чиїсь скарги або невдоволення.

Помітивши Дениса та Вероніку, котрі сиділи поруч на шкільній галявині, вона підійшла до них, намагаючись виглядати доброзичливо.

— Привіт, Мілано, — звів на неї погляд Денис.

— І тобі. Вам обом. Як справи? Що обговорюєте? — буденно поцікавилася Мілана.

Денис скосив погляд на Вероніку і легко усміхнувся.

— Ясно-зрозуміло, — Мілана гмикнула й попрямувала в хол школи. — Пошукаю інших.  Фотограф буде за п'ять хвилин. Не запізніться!

Вероніка провела її небайдужим поглядом і промовила:

— Мілана засмучена. Нехай і намагається це всіляко приховати.

— Навіть якщо й так, то все одно єдина, хто може впоратися зі своїми проблемами, це Чернявська, — відмахнувся Денис.

— Ти її друг. Поговори з нею. Вона слабкіша, аніж хоче здаватися, — відповіла Вероніка з сумом.

— Я їй не друг. У Мілани немає друзів, — зітхнув Денис. — Вона сама так вирішила і всі сприйняли її рішення, як належне.

— Я прошу, — Вероніка з благанням поглянула на нього, легко торкаючись руки.

Денис переплів їхні пальці й усміхнувся:

— Чому? Чому ти намагаєшся всім допомогти і всіх об'єднати? Людей, котрі так погано прийняли тебе. Я був серед них...

— Вже в минулому, — з усе тією ж милою усмішкою відповіла вона.

— Нічого не в минулому, — наполегливо продовжував. — Таке не забувається. Це було жорстоко і необґрунтовано.

Вероніка обірвала його, ніжно провівши вільною рукою по щоці. Піддавшись пориву, Денис обхопив її плечі і, пригортаючи до себе, м'яко поцілував у щоку.

Почервонівши до коренів волосся, Вероніка вивільнилася з його обіймів і піднялася на ноги:

— Йдемо. Нас вже, напевно, шукають.

Переможно усміхаючись, Денис кивнув, розуміючи, що нині він вже лише поцілунком в щоку не обмежиться.

Осіння фотосесія виявилася ще тією. Провальною вона була з найпершої хвилини, коли одинадцятий А зібрався на шкільному стадіоні, звідки все повинно було початися.

Учні пересварилися між собою: тоталітарний режим Мілани похитнувся, Поліна зібрала цілу команду по троллінгу Вероніки, багато негативно відгукувалися про відносини з нею Дениса, Ігор замкнувся в собі і перестав спілкуватися з усіма в класі, і навіть завжди врівноважений та спокійний Антон нагадував заляканого невротика.

Після сорока хвилин зйомок, переглянувши відзнятий матеріал і прямо заявивши, що він зіпсований, фотограф попрямував на фотосесію до одинадцятого Б. Він кинув на прощання лише те, що поки всі не зберуться і не згрупуються, бажаного результату не вийде.

Мілана вибачилася за увесь клас і, попрощавшись з ним, замість того, щоб надавати однокласникам прочухана, просто попрямувала додому.

Шокованим тим, що відбувається, був навіть Ілля.

Вероніка всім серцем хотіла допомогти і виправити ситуацію, котра склалася, і не придумала нічого кращого, аніж піти до Чернявської в гості. Денис був не в захваті від такої ідеї та розуміючи, що переконати Вероніку не робити цього не зможе, погодився провести її до будинку Мілани.

Побачивши на порозі Вероніку, Мілана була, м'яко кажучи, здивована, але після хвилинного коливання пропустила її в будинок. Озираючись на всі боки і дивуючись розкішній обстановці будинку Чернявських, Вероніка заявила, що прийшла поговорити.

Мілана провела її в свою кімнату — бачити її гостей в залі батько не любив.

— І про що ж ти хочеш говорити? — Мілана сіла в своє улюблене яйцеподібне крісло, кивком вказавши Вероніці сісти в глибоке крісло навпроти. — Ти відхопила одного з найкрасивіших хлопчиків школи, чого тобі ще треба?

— Він сказав, що ваші стосунки були лише фейком, невже збрехав? — очі Вероніки округлилися.

Мілана цинічно розсміялася:

— Якби я хотіла отримати Крилова, повір, він би вже був моїм. Перешкод просто б не існувало.

Вероніка вловила в її словах нотку невпевненості, але не стала акцентувати на тому увагу:

— Я хочу поговорити про клас, про ту ситуацію, яка склалася, про те, як команда вчинила з Ігорем і як ти тепер чиниш зі всіма...

— А як я з ними чиню? — знову обірвала Мілана. В її тоні все гостріше відчувалася холоднеча. — Ти прийшла вчити мене як бути старостою класу? Чи може ти хочеш отримати це місце? І Ден, і посада в школі — непогано, новенька.

— Ні! Ні, Мілано. Мені не потрібна твоя посада та й Дениса я не отримувала. Він сам... І, якщо він вирішить піти, теж піде сам. Я про інше. Я не хочу, щоб перед випускним, до якого не так вже й багато місяців залишилося, наш клас опустився, а Б переміг у вирішальній гонці, — Вероніка облизала пересохлі вуста й нервово проковтнула. — І знаю, що ти теж того не хочеш.

Після тривалої паузи, під час якої Мілана невідривно дивилася у вікно, вона, нарешті, промовила:

— Ти у мене в гостях, а я ж навіть чаю не запропонувала.

— Спасибі. Я за те не в образі, — тепло усміхнулася Вероніка, переводячи збите дихання.  Вона виглядала збентеженою й схвильованою, але не була схожа на перелякану овечку, ось-ось готову зірватися й втекти.

— Ти знаєш, хто мітить на моє місце? — тихо запитала Мілана.

— Я — ні, але знаю хлопця, який це точно знає, — відповіла Вероніка.

— Дуже добре! А тепер ходімо пити чай, — широко всміхаючись, покликала Мілана. Мовби нічого не сталося, вона зіскочила зі свого крісла і попрямувала з кімнати.

Вероніці ж нічого не залишалося, як піти за нею.

Як завжди запевнивши матір, що в школі повний порядок, Ігор з удаваним апетитом повечеряв і вже зібрався вийти з-за столу, як вона несподівано його затримала.