Розділ 7

Вероніка здивувалася тому, що Антон хоче поговорити з нею, але згідно кивнула, коли він запропонував провести її в їдальню.

— І про що мова? — помітно нервуючи, запитала Вероніка. Найменше їй хотілося, щоб і Антон цікавився її відносинами з Денисом.

— Ти не бійся, — усміхнувся він. — А то очі геть вже як у оленяти Бембі.

— Ні. Просто перед тим, як ти скажеш, я б хотіла вибачитися, — Вероніка закусила нижню губу, збираючись з думками, і продовжила. — Я довго думала над своїми словами і  розумію їхню дурість. Я була груба з тобою і поводилася як справжня ідіотка. Ти хотів мені допомогти, а моя хамська поведінка...

— Проїхали. Я ж син священика і мало хто сумнівається в тому, що не піду його шляхом, — відповів весело Антон, але Вероніка вловила в його очах тінь смутку. — Оскільки з примиренням розібралися, у мене до тебе ділова пропозиція. Якщо чесно, то це завуальований крик про допомогу.

— Говори. Допоможу всім, чим зможу, — пожвавилася Вероніка.

— Я займаюся шкільною газетою «Північно-Західна», ти в курсі?

— Встигла прочитати декілька випусків. Незважаючи на вік інтернет-технологій, газета досить цікава, — відповіла Вероніка. — Ви знаєте свою справу.

Чомусь на всі сто відсотків Антон був впевнений, що вона не бреше і не лестить.

— Ти допоможеш мені підтримувати її настільки ж цікавою? — мило усміхнувся він. —Справа в тому, що Юля зламала ногу і кілька тижнів її не буде в школі, а вона була нашою журналісткою. До того ж в п'ятницю від роботи в газеті відмовилася Поліна.

— Але я нічого не тямлю в журналістиці, — задумливо відповіла Вероніка.

— Насправді, все не так вже й складно і я завжди буду поруч. То як? — Антон помітно напружився. — Виручи нас, інакше право вести газету директор передасть паралельному класу. Мілана знавісніє і настане Апокаліпсис для всієї школи.

— Ну добре, але за умови, що ти й справді будеш допомагати, — кивнула Вероніка.

— Супер! — з глибоким полегшенням видихнув Антон. — І першим твоїм журналістським завданням буде інтерв'ю для нового номеру. Інтерв'ю з форвардом наших «Воронів». На компі, в кабінеті, є начерки питань, складених Юлею. Ти зрозумієш, що до чого.

Вони наблизилися до роздавальної вітрини і Антон, взявши тацю, почав набирати собі обід.

Вероніка задумливо вчинила так само, взявши компот і булочку з корицею:

— І хто він?

— Як хто? Ігор Васильєв, — здивовано відповів Антон.

Таця затремтіла в її руках, а в очах відбилося сум'яття:

— Ігор?

— Ви досі не порозумілися? — Антон кивнув їй на вільний столик і вони одночасно присіли навпроти одне одного, ставлячи свій обід.

— Навіть не намагалися. Можливо виною тому Ілля, а, може просто порозуміння ні до чого нам обом, — Вероніка поставила на сусідній стілець свій чемоданчик.

— Тоді у вас з'явиться така можливість. Ігор — непоганий хлопець. Іноді, звичайно, його заносить, але виною тому нездорове прагнення до першості у всьому. Ми вже звикли, — Антон взявся за свій салат.

— Думаю, його можна зрозуміти, — кивнула Вероніка, потягуючи компот.

— Скажи, що він найкращий, на початку бесіди, і він твій, — гмикнув Антон.

Вероніка всміхнулася. Ні вона, ні Антон не помітили Дениса, котрий пильно спостерігав за ними. Він попрямував до вхідних дверей, але зіткнувся з Поліною.

— Ось тобі й чудило з Угорщини. Тут вона з тобою селфі робить, а тут вже щосили пускає бісики Преподобному, — ядуче заусміхалася Поліна.

— І що з того? — Денис знизав плечима. — Вона вільна дівчина і має право чинити так, як хоче.

— І тебе це не хвилює? Гаразд вона, але Преподобний твій друг, — плеснула отрутою Поліна.

— І що? — відрізав Денис.

— Ну, якщо тобі нема діла до нашого чудила, я покажу їй нашу справжню гостинність, — Поліна навмисне провокувала його, але Денис не вівся.

В голові у нього вже зрів безпрограшний план, котрий дозволяв відвести злість колишньої подружки від новенької і направити її в інше русло.

— Пробач, мені треба зателефонувати, — Денис витягнув з кишені джинсової куртки телефон.

Поліна безцеремонно продовжувала стояти поруч, маючи можливість спостерігати, як він натискає номер Мілани. В її очах з'явилися подив та здивування.

— Так, — почувся холодний голос в динаміці.

— Привіт, — в голосі Дениса зазвучала дивна, не притаманна йому ніжність. — Де ти?

— Прямую до їдальні.

— Дуже добре. Я зустріну тебе, — відповів Денис і повернувся до Поліни. — Мушу йти.

Відчуваючи приплив паніки, Поліна подивилася вслід юнакові. Вона не розуміла, що за справи у нього з Чернявською, бо ж особливою дружбою вони ніколи не відрізнялися. Аж раптом Поліна згадала останні слова Мілани в її будинку.

«У тебе немає шансів щодо Дениса. Зеро!»

Здогад майнув в голові Поліни блискавкою, але вона спробувала його відігнати. Такого бути просто не могло.

— Що трапилося? — Мілана серйозно поглянула на Дениса, котрий чекав її біля дверей їдальні, притулившись плечем до одвірка. Його білява голова була опущена, немов він перебував у глибокій задумі.

— Я хочу поговорити, — Денис засунув руки в кишені джинсів і вирівнявся.

— Це я вже зрозуміла. Про що? — Мілана насторожилася.

— У тебе є зараз хлопець? — не ходячи околяса, запитав Денис.

— Ні. А що? — Мілана підсвідомо розуміла, до чого він хилить, хоча й не могла ще те озвучити.

— Я хочу ним стати, — самовпевнено відповів Денис.

— Я справді зворушена, але розташування дівчини домагаються трохи не так, — гмикнула вона.

— Ти була права. Поліна вже не відстане від Вероніки. Незалежно від того: з нею я чи ні. Поліна просто вибрала її своєю новою жертвою, — зітхнув Денис.

— Вона охолоне, — відмахнулася Мілана.

— Щойно вона бачила, як Вероніка мило регоче в компанії Майського, але планів не змінила, — холодно мовив Денис.