Розділ 4

Минув тиждень навчання в новій школі, а Вероніка так і залишилася білою вороною, котру оточували лише глузування й дурні жарти однокласників. Вона сприймала все з показним спокоєм, але ночами гірко плакала в подушку від людської жорстокості та щоденних образ.

Зрозумівши, що Вероніка цілковито нехитра, Мілана перестала бути з нею доброзичливою. Ігор ігнорував, ніби порожнє місце, та й Денис не помічав. Він взагалі був занурений у власні проблеми і не мав діла до інших. Єдиним, хто, здавалося, приймав Вероніку, був Антон, але хіба можна було очікувати чогось іншого від сина священика?!

Ситуація для Вероніки ускладнилася ще й тим, що батько терміново був змушений повернутися назад в Угорщину, бо тяжко захворіла бабуся. Почувши ту новину, Вероніка вирішила, що зможе повернутися додому, але, як виявилося, він відлітав тільки на два тижні, а після мав повернутися назад.

Пан Дареш полетів в неділю ввечері, забравши маленькі подарунки, які Вероніка підготувала для своїх угорських родичів і друзів, й пообіцяв зв'язуватися з родиною через інтернет.

З важким серцем Вероніка піднялася в свою кімнату і відкривши ноутбук, написала повідомлення Реіці, розповівши про подарунки, які привезе батько. Подруга одразу з'явилася в мережі і подякувавши наперед, поцікавилася, як у Вероніки справи. Знову збрехавши, що все відмінно, Вероніка послалася на купу домашніх завдань і покинула соціальну мережу. Виникло неприємне почуття, що вона віддаляється від Реіки, а отже і від того життя, котрим безтурботно жила якихось декілька тижнів тому.

Денис ніколи не був сентиментальним, але той вечір захлиснув його спогадами, від яких на очі наверталися сльози.

Взявши з полиці старий фотоальбом, він гортав фотографії щасливої колись родини Крилових і не міг повірити, що за останній рік батько зруйнував своїми руками все вщент.

Зовсім недавно було інакше. Батько працював на тартаку за містом, матір була медсестрою в лікарні, у них було багато друзів і їх поважали. Потім на тартаку з'явився новий працівник, Денис не знав, хто він такий і звідки. Той чоловік взявся споювати батька, перетворюючи на алкоголіка. Спочатку Денис не розумів чому, поки не почув його п'яну сварку з матір'ю. Батько звинувачував її в зрадах з тим чоловіком. Заявив, що Єва взагалі не його дочка. Денис не вірив, що таке можливо. Матір була високоморальною і добропорядною жінкою. Вона довго терпіла, але після чергового п'яного скандалу, коли Володимир підняв на неї руку і неодмінно б побив, якби не втрутився Денис, вона зібрала речі й забравши Єву поїхала до своїх батьків у сусіднє місто.

Денис провів кінчиками пальців по зображеному на фото обличчю маленької Єви і відчув пекучу тугу всередині:

— Ніколи не пробачу тобі цього, батьку. Ніколи!

Антон закінчив з домашнім завданням і з обов'язками, котрі були на нього покладені в домі, а тоді вирішив відвідати Дениса. До нього той давно вже не заглядав. Увійшовши в коридор і попрямувавши на кухню, де матір готувала вечерю, він виразно почув голос батька й мимоволі прислухався.

— Я думав, тут і говорити нічого. Ми вже все вирішили, — почувся глибокий спокійний голос батька.

— Саме так! Ми, а не Антон, — обережно відповіла матір.

— Він був не проти вступу до духовної семінарії, — наполягав на своєму батько.

— Ти питав його, коли Антону було вісім, — стримано нагадала вона.

— Думаєш, щось змінилося? — запанувала пауза і батько продовжив. — Я другий священик у другому поколінні нашого роду і не хочу бути останнім. Антон — тихий, м'який, делікатний і добрий хлопчик. Він відчуває інших людей і те, що у них на серці. З нього вийде прекрасний священик.

— І все ж, я вважаю, що останнє слово повинно бути за ним. Тепер давай припинимо. До закінчення школи у Антона ще є час подумати, — мовила вона.

Антон відступив до вхідних дверей відчуваючи, як кров прилила до обличчя. Вступати до духовної семінарії він навіть не думав.

Ігор відчував себе цілковитим ідіотом.

Скільки себе пам'ятав, матір намагалася виховати його гідною людиною, а він намагався нею стати. Прагнув у всьому бути кращим, першим, головним. Це стосувалося його зовнішнього вигляду, шкільних предметів і балів, а також шкільної команди з баскетболу.

Свідомо й несвідомо Ігор намагався бути найкращим для того, щоб одного разу зустрітися з батьком і сказати йому: «Ось, дивись, яким я став. Без твоєї допомоги!».

Завжди! Завжди Ігорю хотілося, щоб глянувши на нього батько зрозумів свою помилку і те, якого ідеального сина покинув. За тим прагненням він забував, чого дійсно хоче від життя. Ніколи не брався за справи, в яких не був упевнений. Ні! Не так. Справи, через які був не впевнений в собі і в тому, що зуміє стати першим.

Але останнім часом той маленький світ, який Ігор створив навколо себе, почав руйнуватися. Виною всьому виявилася нова дівчина, котра так недоречно з'явилася в школі. З тієї ж миті все пішло шкереберть. Він не зумисне ставав винуватцем її проблем і призвідником грубих жорстоких насмішок, хоча в душі зовсім того не хотів.

Піднявшись в клас і кинувши на свою парту сумку, Ігор озирнувся у пошуках Вероніки, щоб нарешті вибачитися та не побачив її на звичному місці, а потім пролунав дзвінок.

— Не думав, що ти знаєш, як це — пропускати уроки, — за спиною Вероніки почувся вже знайомий голос і вона обернулася.

Денис стояв навпроти дерева, під яким вона сиділа, стискаючи лямки свого рюкзака. Під його пронизливо-блакитними очима залягли тіні, а бліде обличчя стало ще сумнішим.

— Я й не знаю, — знизала плечима Вероніка, відводячи погляд. — Вперше це роблю.

— Можу навчити. У мене непогано виходить, — гмикнув Денис, скидаючи рюкзак і сідаючи поруч з нею.

— Як мило з твого боку, але, думаю, набагато більше я потребую додаткових занять з української, а не з прогулів, — Вероніка стиснула пальці в замок, дивлячись прямо перед собою.