РОЗДІЛ 17. Стаття в пресі

Незалежна експертна оцінка відбулася наступного ж дня — троє визнаних балетних критиків, запрошених радою директорів, спостерігали за повним виконанням головної партії Олі з тією самою прискіпливою, безжальною ретельністю, з якою колись оцінював її сам Етьєн під час першого прослуховування.

Вердикт, оголошений через два дні, не залишив жодних сумнівів: технічна й артистична майстерність мадемуазель Гнатюк повністю відповідає, а подекуди й перевищує стандарти, необхідні для головної партії. Жодних підстав для перегляду розподілу ролей.

— Ти зробила це, — радісно обійняла її Матильда, коли новина поширилася трупою. — Довела всім, хто сумнівався.

Оля відчула глибоке, всеохопне полегшення — перша загроза, здавалося, минула, відкриваючи шлях до довгоочікуваної прем'єри без подальших перешкод.

Вона помилялася.

Стаття з'явилася у впливовому паризькому таблоїді через три дні після офіційного підтвердження її партії — яскравий, сенсаційний заголовок на першій шпальті культурного розділу: «Крижане серце художнього керівника Паризької опери розтопила нова українська зірка: роман, що загрожує репутації легендарного театру».

Оля прочитала статтю тремтячими руками, сидячи на кухні власної квартири, відчуваючи, як земля йде з-під ніг із кожним новим, ретельно, майже зловмисно сформульованим реченням.

Автор статті — журналіст, що приховувався за псевдонімом, — детально, із тривожною точністю описував не тільки сам факт стосунків, а й трагічну історію Камілли Реньє, яку, за словами автора, «нова фаворитка художнього керівника безсоромно використовує для емоційного маніпулювання довірливим, досі зламаним горем чоловіком».

Стаття натякала, навіть без прямих звинувачень, на серйозний конфлікт інтересів, на можливу корупцію в розподілі головних партій, на етичну неприпустимість стосунків між художнім керівником і підлеглою танцівницею, ставлячи під сумнів саму легітимність майбутньої прем'єри.

Телефон задзвонив, щойно вона дочитала останній абзац, — Етьєн, голос напружений, стривожений.

— Ви бачили статтю? — запитав він без жодного вступу.

— Щойно прочитала, — тихо відповіла вона, відчуваючи, як сльози підступають до очей. — Етьєне, звідки вони дізналися деталі про Каміллу? Це ж було ретельно прихованою таємницею роками.

— Не знаю, — похмуро відповів він. — Хтось злив інформацію журналістам. Хтось із тих, хто мав доступ до архівних матеріалів театру, або хтось із трупи, обізнаний із подробицями нашої особистої розмови.

«Селін», — миттєво подумала Оля, хоча після їхньої останньої, несподівано відвертої розмови їй не хотілося вірити в подібну жорстокість із боку суперниці.

— Можливо, — сказав Етьєн невпевнено. — А можливо, хтось зовсім інший. Зараз це не головне. Головне — рада директорів скликає екстрену нараду сьогодні ввечері. Наслідки можуть бути серйозними для нас обох.

Екстрена нарада тривала три виснажливі години, протягом яких Оля сиділа вдома, не в змозі зосередитися на чомусь іншому, окрім тривожного очікування вердикту, що міг визначити долю не тільки її прем'єри, а й усієї паризької кар'єри.

Коли Етьєн нарешті зателефонував, голос звучав виснажено, але з обережною, стриманою ноткою полегшення.

— Рада вирішила не скасовувати прем'єру, — сказав він, — враховуючи результати незалежної експертної оцінки, яка однозначно підтвердила твою професійну гідність. Проте мені висловили офіційне попередження щодо неприпустимості подальшого змішування особистих стосунків із професійними рішеннями. Будь-яке повторення подібного скандалу може коштувати мені посади.

— Мені так шкода, Етьєне, — прошепотіла вона, відчуваючи провину, попри розуміння, що жоден з них не контролював витік інформації до преси. — Можливо, нам варто триматися на дистанції, поки увага преси не вщухне.

— Ні, — твердо заперечив він, і голос його звучав рішуче, попри всю втому виснажливого вечора. — Я не дозволю пресі, пліткам чи чиїмсь особистим інтригам диктувати, кого мені кохати, Олю. Ми переживемо цей скандал разом, відкрито, не ховаючись, доки преса не зрозуміє, що немає жодної прихованої ганьби, яку можна було б розкрити далі.

Наступні дні випробували їхню рішучість значно більше, ніж обоє могли собі уявити.

Папараці почали чатувати біля службового входу театру, намагаючись сфотографувати будь-яку мить особистої близькості між Олею й Етьєном. Колеги з трупи, попри підтримку Матильди та кількох інших, стали помітно обережнішими в спілкуванні, вочевидь побоюючись додаткової уваги преси до будь-яких їхніх контактів із головними героями скандалу.

— Українська преса теж підхопила новину, — повідомила Настя одного вечора по телефону, і голос її був сповнений тривоги. — Олю, ти в порядку? Тобі потрібна якась допомога? Марк готовий найняти найкращих юристів, якщо знадобиться захист від наклепницьких звинувачень.

— Я справляюся, — відповіла Оля, хоча голос зраджував виснаження останніх, надзвичайно важких днів. — Дякую за підтримку, Настю. Просто... я не очікувала, що особисте щастя коштуватиме такої публічної ціни.

— Справжнє кохання завжди супроводжується випробуваннями, — тихо сказала Настя. — Повір мені, я знаю це краще за будь-кого. Головне — не дозволяти зовнішньому тиску зруйнувати те, що ви з Етьєном побудували разом.

Переломний момент настав під час офіційної пресконференції, скликаної адміністрацією опери напередодні генеральної репетиції, — спроби публічно відповісти на звинувачення преси й заспокоїти схвильовану громадськість перед прем'єрою.

Коли журналісти почали засипати Етьєна гострими, провокаційними питаннями про характер його стосунків з Олею та про етичність розподілу головної партії, він, замість ухильних, дипломатичних відповідей, яких, вочевидь, очікувала адміністрація, підвівся та заговорив прямо, без жодних недомовок.

— Так, — сказав він твердо, дивлячись просто в об'єктиви камер, — мадемуазель Гнатюк і я перебуваємо в особистих стосунках. Ні, це жодним чином не вплинуло на об'єктивну, незалежно підтверджену оцінку її професійного таланту. Я втратив кохану жінку багато років тому через власну нездатність поєднувати професійну вимогливість з особистою турботою. Я не повторю цієї помилки вдруге, ховаючи справжні почуття заради чужих уявлень про професійну пристойність.