РОЗДІЛ 10. Перша велика роль

Оголошення пролунало під час звичайної ранкової репетиції — буденно, майже недбало, наче не йшлося про подію, що мала змінити всю подальшу траєкторію Оліної кар'єри в паризькій трупі.

— Для нової постановки «Сильфіди», — оголосив Етьєн, проглядаючи список розподілу ролей із тією самою професійною відстороненістю, яку демонстрував перед усією трупою, попри все, що змінилося між ним і Олею за останні тижні, — партію головної сильфіди танцюватиме мадемуазель Гнатюк.

Зала завмерла в приголомшеній тиші.

Оля відчула, як серце підстрибнуло, а потім завмерло від суміші шоку й всеохопної радості: головна партія, перша значна роль у трупі, про яку вона навіть не наважувалася мріяти так рано, усього за кілька тижнів після приїзду до Парижа.

— Дякую, пане Моро, — прошепотіла вона, не в змозі повністю приховати тремтіння голосу.

— Заслуговуйте на цю довіру щоденною бездоганною роботою, — коротко відповів він, не піднімаючи погляду від паперів, хоча Оля вловила, як куточок його губ на коротку мить смикнувся — ледь помітний, майже прихований знак задоволення.

Але серед загальних, здебільшого щирих вітань колег Оля відчула один погляд, важчий за будь-яку іншу реакцію в залі, — крижаний, оцінювальний погляд Селін Дюбуа, чиє обличчя, зазвичай бездоганно контрольоване, тепер видавало неприховану, палючу лють.

***

— Це несправедливо, — почула Оля того ж дня, проходячи повз костюмерну, де Селін, не підозрюючи про її присутність, обговорювала новини з однією зі своїх незмінних супутниць. — Я танцюю в цій трупі сім років. Сім років бездоганної відданості, бездоганної техніки. А головну партію віддають дівчині, яка приїхала кілька тижнів тому, ще навіть як слід не опанувавши французьку.

— Можливо, справа не тільки в техніці, — прошепотіла подруга з натяком, який навіть крізь зачинені двері Оля розпізнала безпомилково.

— Саме це мене й турбує, — гірко відповіла Селін. — Якщо пан Моро роздає головні партії, керуючись особистою прихильністю, а не об'єктивною майстерністю, це ставить під загрозу репутацію всієї трупи.

Оля відступила від дверей, відчуваючи, як радість поступово затьмарюється новою, гострою тривогою. Невже колеги дійсно вважатимуть, що вона отримала роль через щось інше, окрім власного таланту й наполегливої праці?

***

Селін не обмежилася приватними плітками.

Наступного дня під час загальної репетиції, коли Оля відпрацьовувала складну варіацію головної партії перед усією трупою, Селін голосно, майже демонстративно зауважила під час короткої паузи:

— Цікаво, чи оцінювали б партію настільки прихильно, якби її виконувала танцівниця, до якої пан Моро не виявляв би настільки... особливої уваги.

Зала завмерла в напруженій тиші. Оля відчула, як обличчя палає від приниження, як десятки поглядів звертаються то до неї, то до Етьєна, очікуючи на його реакцію.

— Мадемуазель Дюбуа, — голос Етьєна прозвучав крижано, небезпечно тихо, — якщо у вас є конкретні претензії до розподілу ролей, я готовий обговорити їх приватно в моєму кабінеті. Публічні інсинуації щодо професійної доброчесності будь-кого з трупи, включно з моєю власною, тут неприйнятні.

Селін зблідла, вочевидь, не очікуючи настільки прямої, публічної відповіді.

— Перепрошую, — процідила вона крізь зуби, хоча погляд, кинутий у бік Олі, обіцяв, що ця розмова аж ніяк не завершена.

***

Того вечора, коли решта трупи розійшлася, Селін знайшла Олю в порожній роздягальні, і цього разу в її голосі не залишилося жодної фальшивої ввічливості.

— Ти думаєш, що перемогла, — сказала вона різко. — Отримала головну роль, привернула увагу художнього керівника, якого жодна жінка не могла розтопити роками. Але дозволь мені пояснити тобі дещо, мала: у цьому світі талант — це лише половина рівняння. Друга половина — це вижити серед людей, готових зробити все можливе, аби тебе знищити.

— Це погроза? — прямо запитала Оля, відмовляючись відступати перед відвертою ворожістю.

— Це попередження, — виправила Селін, підходячи ближче з тією самою граційною, розважливою повільністю хижака. — Я танцювала на цій сцені сім років, мала. Я знаю кожну слабкість кожного танцівника цієї трупи, кожну політичну гру, кожен важіль впливу серед адміністрації опери. Якщо ти думаєш, що одна вдала партія гарантує тобі безпечне майбутнє тут, ти жорстоко помиляєшся.

Вона розвернулася, виходячи з роздягальні з тією самою бездоганною, холодною грацією, з якою робила буквально все, залишаючи Олю стояти самотньо, обтяжену новим, значно гострішим тягарем тривоги.

***

Наступного ранку, прийшовши до зали значно раніше запланованого часу репетиції, Оля застала Етьєна вже там — він переглядав нотатки до хореографії і, побачивши її, відклав папери, чого зазвичай не робив ні для кого іншого з трупи.

— Селін учора говорила з вами, — сказав він, і це не було запитанням.

— Звідки ви знаєте? — здивовано запитала вона.

— Тому що я знаю Селін значно довше за вас, — тихо відповідав він. — І тому що бачу тривогу у ваших очах сьогодні, якої не було вчора під час репетиції.

Оля мовчала, обмірковуючи, наскільки чесною наважиться бути.

— Вона попереджала мене, — визнала вона нарешті. — Казала, що моя головна партія — це помилка, зумовлена вашою особистою прихильністю, а не об'єктивним талантом.

Щось в обличчі Етьєна напружилося, у темних очах спалахнула лють, яку Оля рідко бачила спрямованою на когось, окрім неї самої під час найгостріших професійних критик.

— Ваша партія, — сказав він твердо, — базується виключно на об'єктивній технічній і артистичній майстерності, яку я спостерігав щодня протягом останніх тижнів. Будь-хто, хто стверджує протилежне, або не розуміється на справжньому мистецтві, або керується виключно власною заздрістю.

— Дякую, — прошепотіла вона, відчуваючи, як тепла хвиля вдячності змішується з новим, тривожним усвідомленням: заперечувати особливе ставлення до неї ставало дедалі важче навіть для нього самого.