Шалені домогосподарки

Розділ 12

ПП  задумався. Нова реальність вривалася в його життя стрімко та безжально. Потрібно було реагувати, приймати виклики. Хоча б для того, щоб не сісти дупою у гімно перед зазнавакою Нінкою. Дивись як швидко вона адаптувалася! Наче вік жила в селі і городи сапувала! І тут ПП згадав: Ніна й справді колись казала, що родом вона із села.

«Добре вона просунулась,- з усмішкою подумав він, - із селянки до прес-секретаря знаного підприємця і майбутнього нардепа. Це ж треба! А я, значить, навпаки - з князя та в грязі».

Наступного дня Ніна розбудила ПП о п’ятій ранку. Той довго упирався, бо йому саме снилося, що він, нарешті, затягнув Ніну до ліжка. Коли ж він  розліпив очі, то вияснилося, що все навпаки - не він тягне Нінку до ліжка, а вона його звідти стягує.

«Знову облом» - невесело подумав ПП і став збиратися на поле.

- Підеш до перехрестя,- вчила його Ніна,- туди всіх людських корів згонять. А звідти вже на поле.

- А де те поле? - перепитав ПП.

- Корови самі знають, куди їм йти, - сказала жінка,- це ви, майже нардепи, не в курсі, куди країну вести.

Майбутній нардеп вирішив промовчати.

Через півгодини ПП, в великою палкою в руці (наче той Мойсей з посохом, подумав він), стояв на перехресті. З усіх вулиць до нього почали сходитися корови. Вони все прибували й прибували. Їх, тонкими лозинками підгонили господарки. Ось одна молода й миловидна жінка спинилася й, погладжуючи свою велику, білосніжну корову (наче бик Зевса, подумав ПП і засміявся про себе - що за асоціації йому в голову лізуть, тим більше, що це корова) корову, щось ласкаво їй примовляла. Раптом «Білосніжка» повернула  лобату голову й подивилася на ПП величезними, невимовної краси очима. Він аж закляк. От вже ж не думав, що корови можуть бути такими гарними! Та все ж кількість цих тварин, котрими майже наповнилося широке перехрестя, ПП реально злякала.

- Петько! - раптом звернулася до нього миловидна молодиця,- а ти що, сам женеш?

- Куди жену? - не зрозумів Петро.

- Корів, питаю, один поженеш в поле? Дивись, там болота, загубиш яку скотину, не розплатишся!

«І ця туди ж! - у гніві подумав він, -  думають, з коровами не впораюся!»

- Все буде добре! - буркнув ПП у відповідь.

- Ну дивися! - недовірливо похитала головою молодиця.

- Дивлюся!- відповів ПП з викликом і гордо задер носа. Та насправді він починав реально панікувати.

Корови все прибували. Що з ними робити далі він не знав. Тварини товклися одне біля одного, потім, й собі не знаючи, що робити далі, почали ревти моторошними, гучними голосами. Наче бегемоти. ПП, колись, на свою голову ув’язався в сафарі Африкою. Точніше, його «ув’язали» з політичних мотивів - потрібно було з деким налагоджувати «мости». Там він  надивився на всяку екзотичну живність. Його не приваблювало полювання і дика природа як така, він надавав перевагу комфорту.

А тут оця майже дика природа проявлялася у повному жаху! ПП товкся біля корів і мало не плакав. Нарешті, Білосніжка,  видно, не витримавши незрозумілої поведінки дурного пастуха, голосно ревнула і повела стадо за собою. ПП зітхнув з полегшенням - хтось прийняв рішення, тож йому залишилося лише придивлятися до ситуації і відповідно реагувати.

Йти довелося довгенько - пасовище знаходилося ген за селом. Та й корова - це тобі не коняка, бігти, без особливої на те причини, не стане. Нарешті, десь аж через півгодинки, як вони вийшли за село, Білосніжка  почала спускатися дорогою вниз. За нею почвалали й інші. Замикаючим став майбутній законотворець. Він трохи звеселився, і щось мугикаючи собі під носа, пішов за стадом, час від часу підганяючи якусь повільну корівку.

Нарешті вони спустилися. Перед ПП розстелилося велике й широке поле. «Де ж тут ті болота?» - подумав він. Перед ним простягався рівний, як тарілочка, простір. Хіба ген вдалині виднілися якість невисокі кущі. Та хіба корови туди добіжать? ПП був уже в передчутті спокійного, чудового дня на природі (і нехай Нінка побачить, що й з нього будуть люди).

 Як би ж він знав, як помилявся! Ні, спочатку все велося просто чудово. Корівки собі мирно щипали траву й ПП просто насолоджувався майже пасторальною картинкою. «Сюди б фотографів та журналюг, - подумав він,- нічогенький би вийшов репортаж. Відомий бізнесмен переймається проблемами сільського населення й не гребує важкою робото! Хоча ні, не годиться. Занадто награно вийде. Та й журналістів тут, мабуть, зроду не бачили».

ПП розлігся на м’якій траві й прикрив очі. Незчувся, як задрімав. Прокинувся десь годинки через дві й… не побачив корів на полі. Хіба який десяток ще товкся неподалік від нього.

ПП скочив, як окропом ошпарений. Де могли подітися ці тварюки? Це ж поле, а не ліс?! ПП вирішив по периметру обійти поле, щоб знайти корів. Він рушив вперед, намагаючись притамувати паніку, що хвилею здіймалася від шлунка  й котилася тілом. Корів не було. Ті, що паслися поряд, провели ПП сумним довгим поглядом та й знову повстромляли голови в густу, як щітка, траву.

Хвилин через двадцять, так і не знайшовши корів, ПП почав полем вже не ходити, а бігати.

- Агов! - репетував він дурним голосом, - ви куди поділися?

У відповідь - жодного «му».

- Вас що, інопланетяни покрали? - промимрив чоловік,- як з чистого поля могла щезнути сотня корів? Неймовірно!

ПП обійшов по периметру чималеньке поле і вже майже падав від утоми. По дорозі, за звичкою, він підраховував, скільки, в разі чого, йому доведеться викласти грошенят за кожну скотиняку. Сума для нього була не такою вже й великою, але й тієї було жаль. Та йде ті гроші, а де він? У Богом забутому селі десь на П…..і. І раптом ПП з чіткістю усвідомив, що його ж тут через цих корів можуть і прибити! Для кожного двору вона є годувальницею, принаймні, Нінка так казала. Це тобі не відмити гроші в офшорах й кінці заховати так, що повік не знайдеш. Як можна пояснити і приховати зникнення сотні корів? Оце так влип!