Только, Пацюк та Вєрка

Розділ 8

Довго вони так сиділи мовчки. Ніна відчувала, що ПП спустошений. Дивно, що вона не відчувала того самого. Хоча, по ідеї, повинна була б впасти в істерику і волати про порятунок. Чи як там повинні в таких критичних ситуаціях поводитися кисейні панянки?

- Хріновенька з мене паняночка,- раптом сказала Ніна.

ПП з подивом подивився на неї.

- Це ти до чого? - спитав, голос звучав втомлено.

- Та так,- махнула рукою Ніна, - про своє, про жіноче. Так ти додому йдеш?

ПП промовчав, тільки сахнувся при слові «дім».

- Слухай! - раптом розізлилась Ніна,- чого ти киснеш? Так, з нами трапилося казна що! Та з іншого боку - не вбили, не зарізали, тортурам не піддають. Навіть хата є і… дітей троє,- чомусь додала вона, хоча ПП при цих словах скривався так, наче лимона ціляка з’їв.

- Толку скиглити? - продовжила Ніна, - треба сприймати ситуацію, як вона є і використовувати її з найбільшою ефективністю.

- Ти що, на якихось психологічних курсах побувала? - глузливо запитав ПП,- чешеш, як по писаному.

- Ні! - відрізала Ніна,- це говорить здоровий глузд людини з нормальною життєвою селянською хваткою!

- Ти що - з села родом?-  здивувався ПП, - я й не знав! Думав, корінна столична фіфа.

- А як з села, то що - другого сорту? - аж звилася Ніна,- та в селі, щоб ти знав, одні таланти й генії народжуються!

- Таке ж,- пирхнув ПП,- й половина їх свої таланти  в гної закопують. Скажеш ні?

- Це тому, що в селі нема куди податися…

- Кого знайти, кому віддатися,- раптом засміявся чоловік.

Ніна промовчала, хоча й образилася. Та на що тут ображатися? В словах ПП була  правда.

Раптом зі ставка повіяло прохолодою.  І потемніло дуже різко.  Й правда, дивне місце ця Охрімівка. Клімат, наче в Африці: стрімко наступають сутінки, а з ними - холод.

- Ти як хочеш, а я пішла! - Ніна рвучко піднялася з пенька. Краєм ока вона побачила, що ПП піднявся слідом за нею. Видно, теж замерз.

Мовчки вони побрели до хати. По дорозі Ніна почала картати себе за те, що діти знову стільки часу залишалися самі. Вона все одно почувалася відповідальною за них.  Хоча, з якого, питається, переляку їй нести відповідальність за чужих дітей? І де їх справжні батьки? Потрібно ще багато в чому розібратися.

Їхня халупина була відкритою, хоча в хаті не світилося жодне вікно.

- Хоч би зачинилися, - пробурмотіла Ніна, навпомацки пробираючись крізь темний коридорчик,- ще грабіжники залізуть.

- Що тут красти? - здивувався ПП,- хіба дурні грабіжники в таку халупу лізти?

Звичайно, він був правий. у хаті, окрім дітей, красти було нічого.

- Могли й дітей покрасти,- пробурчала Ніна,- скільки зараз таких випадків?

ПП промовчав, видно запас енергії, виділений сьогодні на суперечки, закінчився. Ніна ж мацала руками стіну, в надії знайти вимикач, аби ввімкнути світло.

- Нижче подивися,- промовив ПП,- на рівні долоні. Може в них тут усе по-європейськи зроблено,- глузливо промовив.

А й справді - помацавши стіну нижче, Ніна, нарешті, знайшла вимикач. Клацнула, кімнату залило тьмяне жовте світло - лампочка була слабувата. Ніна сіла за стіл, відгорнула рушник. На тарілці - смажена яєчня та грінки. Вона знову відчула, що зголодніла. Була в Ніни така особливість - у стресових ситуаціях в ній прокидався просто вовчий апетит. Вона з жалем подивилася на охололу, але від того, певне, не менш апетитну яєчню, і підсунула тарілку до ПП.

- Їж. Весь день голодний.

Той наморщив свого аристократичного носа.

- Плебейська їжа.

- Як хочеш! - Ніна зраділа. Хай їжа і плебейська, але вона зараз її з апетитом прикінчить.

Жінка накинулася на яєчню й грінки  й ум’яла їх за хвилину. ПП із здивуванням дивився на свого прес-секретаря.

- От ти даєш! - раптом зареготав він,- апетит, як у коняки. Як ти тільки примудряєшся зберігати таку су перову фігуру?

Чоловік хотів було провести долонею по Ніниних сідницях, але вона розгадала його маневр і боляче ляснула по руці.

- Я бачу, ви, шефе, вже до тями приходить починаєте? - просичала,- а недавно ж сиділи на пеньочку й шмарклі жували!

ПП скривився, як середа на п’ятницю. Раптом заскрипіли двері, що вели в одну з маленьких кімнаток. Звідти вийшов заспаний Павлик.

- Мамо, ти вже вдома? - запитав він, радісно усміхаючись.

- Вдома, вдома,- кивнула Ніна, відчуваючи, як в грудях розливається тепла хвиля. Дуже їй подобався цей малий!

Павлик між тим підозріло розглядав ПП.

- Ти що, тверезий? - раптом з недовірою запитав він.

Чоловік мало власною слиною не подавився.

- А ну! … - він замахнувся на малого, - геть в свою кімнату! Буде тут ще всяка сцикопіхота мені розказувати…

Малий злякано позадкував до кімнати й тихенько причинив за собою двері.

 Ніна розсердилася.

- Ти чого на дитину руку здіймав?! - накинулася вона на ПП.

- Та я ж його навіть не зачепив!- захищався той, - навіть не думав!

- Ну добре,- подобріла Ніна.

Треба було влаштовуватися на ночівлю. Та перед цим не завадило б помитися. Ніна раптом відчула себе неймовіро брудною. Чогось схожого на ванну чи душ в хатині, звісно, не спостерігалося. Хіба велика срібляста балія в кутку кімнати. Мабуть, вона бут була замість ванної. Ніна подумала про те, скільки це мороки: натягати води, нагріти, помитися, потім ту воду винести на вулицю.

- Ні, завтра! - вирішила вона.

- Що - завтра? - не второпав ПП.

- Завтра влаштуємо банний день. А сьогодні - спати.

- Де? - знову перепитав ПП і, дивлячись, як зійшлися на переніссі Нінині чорні брови, поспіхом додав, - де тут можна помитися, не розумію?

- А ось тут! - вона стукнула долонею по балії, аж виляски пішли, -  хіба що? Екзотика! Ти, мабуть, такого зроду не пробував.

ПП закопилив губу й відвернувся. Ніна тихенько засміялася: настільки кумедним він їй здався.