Частина 6. Чому?

Частина 6. Чому?

 Соломія прокинулася від жвавої розповіді гіда. Група була на місці. До Хотинської фортеці рукою подати! На відстані ста метрів з нетерпінням чекала на відвідувачів велична споруда. Завжди чомусь здається, що самотні старі будівлі радіють приїзду нових відвідувачів, ніби старенькі батьки нечастим відвідинам своїх дітей!

Десятки цікавих очей спостерігали за мальовничою місцевістю: величний замок, заснований князем Володимиром Святославовичем ще в дев’ятому столітті, з одного боку омивався могутнім Дністром, чорні води якого заворожували погляд, а з іншого охоронявся грізним урвищем. Оце видовище! Соля стояла, мов вкопана. Якоїсь миті їй здалося, що вона й досі спить, а побачене - це лише плід багатої уяви.

 “Так гарно навіть в казці не буває!” - Мія йшла кам’яними сходами і уявляла себе середньовічною принцесою. Вона відстала від екскурсійної групи, уважно роздивляючись усе навколо, але не розгубилася і далі вирішила піти за покликом серця! Різні монети, військові обладунки, навіть знаряддя для тортур - все це було справжнім, і від нього віяло магічним холодом. Поряд розташувалась кімната із виставкою середньовічного одягу. Цього майстриня не могла пропустити! Мія зупинилася, уважно вивчаючи кожну деталь, стиль і модні тенденції різних періодів історії. Вона уявляла господарів вбрання, малюючи в уяві риси обличчя, зачіски, навіть прикраси, які могли б доповнити образ...

- Шукаєте нові ідеї для майбутньої колекції? - почувся позаду приємний чоловічий басочок.

- Можна... й так сказати, - ледь видавила з себе дівчина, впізнавши у співрозмовнику його - незнайомця з першого показу у салоні.

Той самий голос, що змушував якось дивно тремтіти її сполохану душу... Дихання, яке віддавалося мурахами по спині... Неймовірно ніжний дотик, що у буквальному розумінні обпікав її спину, не дивлячись на те, що тканина захищала шкіру...

Вона стояла, мов зачарована, чекаючи невідомо чого. Перед очима зринали короткі спогади вечора у салоні.. Мія шукала десь усередині самої себе потрібні слова... Але... Що це? Він знову зник? Куди? Як? А може його і не було? І це все витвір її стомленої творчої уяви? Не може цього бути!

Оговтавшись, Мія стрімголов кинулася наздоганяти незнайомця. Треба було перевірити, чи не схибнулася вона і справді. Дівчина бігала сходами вгору, потім вниз... Перевіряла всі кімнати, вежі і навіть підвали. Та все було марно! Тут одне із двох: або він вже покинув приміщення, вкотре спантеличивши дівчину, або його таки не існувало і зовсім... Чи могла Соломія вигадати собі ідеального чоловіка, у якого потім сама і закохалася?..

Зіграємо в гру із Долею?

Я укрию любов знедолену,

І її підлатаю нитками,

Буде гарна, росою виткана...

Із уявою в гру зіграємо.

Буду тишею, стану раєм я...

Щоб лелеки гніздились сім'ями,

Щоб зі мною ділились пір'ям ви.

Ну що, Соле, тобі сподобалось,

Життя - гра, та не все в ній сходилось...

Незнайомці завжди чомусь красені,

Чому ж ти залишилась сама собі?..

- Соломіє, ось де ви! - махав руками ображений гід. - Ми вас скрізь шукаємо! Уся група з ніг збилася! Через вас ми не встигаємо за графіком...

- Вибачте, будь ласка. Мені так незручно… Я й не помітила, як загубилася... - збрехала Мія.

Але соромно їй не було. Дівчина все ще блукала подумки старовинними сходами у бажанні знайти високого джентльмена.

- Поспішімо до автобуса. За тридцять хвилин ми будемо в Кам’янці-Подільському. На нас чекає смачна домашня кухня, а потім старе місто і ще один прекрасний тисячолітній замок! - гордо заявив екскурсовод, щедро розсипаючись у розповідях.

Мія ще раз озирнулася в надії побачити незнайомця, та доля, як та кішка з мишкою, вкотре вирішила погратися з дівчиною, розбиваючи примарні сподівання...

Ну то що, у Кохання зіграємо?

Не жаліємо те, що маємо...

Розливаємось, мов розмаями,

І живемо думками марними...

Після Хотину Соля думала, що краще вже бути не може. Та вона дуже помилялася. От тільки цього разу приємно схибила! З оглядового майданчика було видно, як на долоні, розкішну фортецю. Одинадцять веж Старого замку у місті-острові, що утворює глибокий каньйон річкою Смотрич. Старовинна брама та міст... Точно портал між дійсністю і казкою!

- Будь ласка, Міє, тільки не губіться більше! - благав гід. - Не забувайте, що у нас політ о шостій і...

- Не варто хвилюватися, - дівчина зупинила екскурсовода, - цього разу я буду винятково уважною. Не відстану ні на крок і не проґавлю жодного слова з вашої розповіді, - запевнила дівчина, тим самим заспокоюючи вразливу душу історика-краєзнавця.