Соло для Мії
Частина 1. Танго голки з ниткою
Вона нанизувала бісеринки так швидко і легко, немов граючись. Голка з ниткою грайливо виконували рухи танго... Танго вічного кохання! Разом і назавжди! Віддано! Вірно! Люди так не вміють...
З кожною хвилиною білосніжна сукня ніби оживала у руках кравчині, яка вдихнула у звичайне, нічим не примітне весільне вбрання нове життя: виразне, сповнене фантазій, мрій і сподівань! Вишивка лягала рівнесенько, покірно, ніби хотіла сподобатися майстрині. У візерунках неозброєним оком можна було побачити різноманіття фантазій та мрії виконавиці. А яка глибока і безмежна у неї була душа! Соломія...
Соля, Мія, Соломійка... Так звикли звати рідні і друзі двадцятитрирічну тендітну дівчину із золотавим, майже рудим, довгим волоссям та зеленими очима, кольору самої природи. Ось і все, що зовні могло привернути увагу незнайомця. Ні тобі великих звабливих сідниць, ні довжелезних ніг, ні, тим більше, грудей п’ятого розміру! Але той, хто хоч раз у житті бачив, як вона працює голкою, як творить не руками, а серцем - линув у незбагненний світ візерунку разом із майстринею, її роботами... Соломія була винятковою дівчиною. І її, справжню, знали тільки найближчі люди...
Минув лише рік після того, як Соля закінчила фізико-математичний факультет Ніжинського державного університету. Вона отримала спеціальність вчителя математики та інформатики. Життя, пов’язане із технічними науками, було далеко не її мрією. А вчителювання у якійсь сільській школі і далебі! Проте колись, закінчуючи одинадцятий клас, вона збиралася здобути освіту дизайнера-модельєра і зустріла опір з боку матері. Ненька не вважала той вид ремесла взагалі за спеціальність. І називала його не інакше, як хобі: “Доню, вишивка, плетіння, шиття - це все твоє захоплення! Хай воно ним і залишається! Будеш діткам своїм сукенки майструвати. А я не хочу, щоб ти стала простою кравчинею! У тебе ж медаль золота!..” Соломійка не мала звички противитися волі батьків, тим паче матусі. Зійшлися на математиці, яка, в принципі, могла згодитися в майбутньому при виборі багатьох професій.
П’ять років минуло, як один. Після університету не стала вже нікуди вступати, обмежилася чотиритижневими курсами крою та шиття і навчанням по відео з Ютубу. З кожного ролика по краплинці, плюс безмежна уява та креативне мислення... І - вуаля! У Соломії уже вільний робочий графік. От тільки вихідних у ньому майже не було. Маленький, але власний бізнес процвітав! Клієнтура з кожним днем зростала. Впродовж двох років вона збирала базу замовників, які робили живу рекламу для своїх знайомих. І зараз охочим доводиться стояти у місячних чергах, щоб мати ексклюзивну річ ручної роботи ще й за досить прийнятною ціною. Майстриня не була скупою чи зажерливою. Тому вартість її виробів і не лякала клієнтів.
Механізм її діяльності простий. Інтернет усім дає безмежні можливості. От вона і підшуковувала в інтернет-магазинах дешевий одноманітний одяг, а потім робила з нього шедеври. Саме так, бо по-іншому ці витвори мистецтва назвати язик не повертався! І чого тільки у її колекції не було! Сукні із різними видами вишивки, жакети та брюки, спідниці останнього виску моди, взуття у стилі “ретро”, “техно”, “табі”...
Оце і сьогодні вона чаклувала над весільним вбранням клієнтки-нареченої, коли із телефону долинув звук месенжера:
“Привіт! :) Як там наші справи? Просуваються?”
Повідомлення надіслала замовниця, якій не терпілося якнайшвидше приміряти сукню.
“Добрий вечір! Не хвилюйтеся. Усе гаразд. Роботу буде виконано вчасно!”
“Клас! :) Я стосовно вбрання нареченого. Він все ніяк не може визначитися. То він в краватці буде, то метелика одягатиме... А, може, взагалі підтяжки! У мене реально складається таке враження, нібито йому абсолютно байдуже! :( ”
“Не переймайтеся ви так. Жоден чоловік не надає вагомого значення весільним приготуванням! :) ”
“Ага. Бачили б ви його перше весілля, то так би не думали! ІДЕАЛЬНЕ! У всіх значеннях цього слова! Так хочеться, щоб все пройшло бездоганно... Бо виходжу заміж раз і назавжди. Іншого шансу не буде! ((( ”
“Усе! Досить вже себе накручувати! Пришліть ваше спільне фото і його костюми. Я сама все підберу так, щоб вам потім не довелося до кінця життя докоряти йому в тому, що він зіпсував ваші весільні фото! ))) ”
“Дякую! Дякую! Дякую!”
Не минуло і двох-трьох хвилин, як Соломію знову відірвав від вишивки звук месенджера: “А хай йому...! Так я точно нічого не встигну”, - подумала дівчина, але все ж таки відклала рукоділля і знову заглянула в смартфон. Те, що вона побачила на світлинах, вразило її в самісіньке серце: “Ярослав?..” Її здивуванню не було меж. Вона провалилася у глибокі хвилюючі спогади. Де там переживати за невиконане замовлення, коли вередливим женихом виявився хлопець, що вісім років тому в одну мить розбив її надто юне сердечко. І шви, які так старанно накладав час, один за одним розійшлися, закровоточили і так болісно нагадали про рану.
“Не може цього бути! Може, це не... Він!” - якби навіть пройшло усе життя, вона все одно впізнала б його! Соломія колись змирилася з його першим шлюбом, хоч як важко це в неї виходило. А тепер доведеться пережити ще один? Це ж де таке бачено? Це ж за які такі “гріхи” її карає доля? Може за покірність: “Звичайно, я змирюся… А як же інакше? Хіба у мене ще є варіанти?”