Глава 11

- Прокидайся. Ти мені всю руку відлежала.

Прогримів над моєю головою до болю знайомий голос. Відсунулася. Внутрішньо прокинулася. Чортихнулася, що заснула на цьому психові. Поряд з ним мій сон, всупереч усім проблемам, аж надто здоровенький. От, як так? Й неохоче відкрила очі, щоб тут же зустрітися з жовтими очима, які ліниво мене розглядали. Згідно з моєю прикметою, зустріч з жовтими очима віщує достолиха мотання нервів. А Мар’янчик зараз виглядає таким бадьорим, що аж іскри скачуть, енергійним, що аж шкура грає й жвавим, як чортяче кодло вночі. Ммм, смакота…

- Якого дідька ти тут? - вистогнала я, поглядаючи на годинник в телефоні.

Годинник показував 10 ранку. Я ще й проспала все що можна.

- Ти запалила гніт бомби й тепер запитаєш чого я тут? Твій батько оголосив анафему й офіційно відкрив полювання на Сергія Штефуцу. У відповідь Штефуца погрожував і аж ніяк не божою карою. І навіть не вигнанням бісів та руйнування родових проклять. Розплату він обіцяв цілком матеріальну.

- Ага, - на весь рот позіхнула я, - як цікаво. А ти тут до чого?

Й ще більш мені цікаво, яка пташка тобі це все наспівала так оперативно? Знайду й все пір’я повискубую. Одні перебіжчики довкола.

- Я сам тебе колись приб’ю, тому не хочу, щоб хтось бруднив голову такими думками.

- Тобто ти впевнений, що мене хочуть вбити?! - ошаліло глянула я на нього. -  О! Яка трагедія! Яка драма! Я гину в розквіті сил й весь світ плаче за мною. За моєю труною будуть йти з квітами у сльозах діти, жінки голоситимуть, а чоловіки утримуватимуть скупі емоції. А труна в мене обов’язково буде яскраво розфарбована. Кіч. Але хочеться. Все у квітах. Від труни буде пахнути чебрецем і любистком. Я до речі склала заповіт й це все чітко прописала. Звісно, я сильно заморочилася над пам’ятником…

- Заткнись! - рявкнув він. -  Кремація просто усе вирішує. У твоєму випадку усе серйозніше…і можливо твоїм місцем поховання стане річка, чи свиноферма.  

- Ти…- й на моїх очах забриніла сльоза, - дуже жорстокий.

- Прекрасно. Радий, що до тебе це все ж дійшло.

- Щоб ти не сумнівався, я б тобі влаштувала найкращі похорони. Все було б красиво. Довкола чулися б ридання. Твоя могила була б завалена квітами. Ліліями. А я б драматично страждала. Але до цього бажано підготовитися зарання, а то раптом у мене будуть важливіші справи.

- Знаєш такий анекдот. Якщо жінку в морду б’є третій чоловік, то певно треба міняти морду, а не чоловіка.

- Я так і знала, що ти шовініст проклятий, - з жахом я вилупилася на нього й для більшого ефекту закрила рот рукою. - Це тільки дрібні люди борються за свій престиж, принижуючи жінок, у великих він просто є.

- Рідна, п’ять хвилин спілкування з тобою і мені хочеться витягнути хреста й розпочати молитися, - закотив він очі.

- Я донька пастора. Так має бути, - впевнено закивала я головою.

- Слухай, здвигнуте від норми створіння, - все ж стримав він себе й тільки тяжко зітхнув, - Як же ти іноді мене бісиш. Давай ще раз спробуємо. Скажімо так, щось затівається, а я дуже не хочу, щоб ти постраждала. Увімкни свій геніальний мозок і в ясному розумі про все подумай.

- То ти визнаєш, що я талановита? - заграла я бровами.

- Ти віртуозно зносиш голову і виїдаєш печінки.

- Так і скажи, що ти втратив найцінніше, що в тебе було. Тепер ти про те шкодуєш і нестерпно страждаєш. Але раніше треба було про те думати.

- Ага. Я страждаю. Ти сердишся. І мене чекає довга дорога до примирення. Межі не переходь, - злобно проричав він, зблиснувши жовтими очима, - істеричка кошлата. 

- Знаєш, у твоїх останніх словах лунає озлобленість до всього світу.

- Тобі ліпше заткнутися, - лагідно прошепотів він мені в обличчя.

   Під його розгніваним поглядом я чесно це спробувала зробити. Навіть видалилася у ванну. Душ дозволив остудити голову й змити з себе його запах.

  Мар’янчик в гніві страшний. А коли він нервується, то це ще більше страшніше. Пам’ятається, що на моїх очах він колись спокійно зламав руку людині, тільки тому, що той був дещо під мухою та дозволив собі неприємні вислови в мою адресу. Страшне було не те, що Мар’ян став на мій захист, страшно було, що руку він ламав з абсолютно спокійним, буденним виразом обличчя. Й, коли він витер кілька крапельок крові з руки він турботливо заглянув мені у вічі й запитав, чи я злякалася. Та, Святий Йосиф, звісно я злякалася. Від його ненаситного, звіриного погляду мороз по шкірі йде. Й те, що я була йому так необхідна мене лякало. Це повівало нездоровою маніакальною залежністю.

  На кухню я виповзла в халаті, з мокрою головою та надією, що колишній згадав про якусь надважливу справу й побіг її вирішувати. Облом. Чи то справ у нього важливих не було, чи бігти їх вирішувати він не поспішав.  Мар’ян з виглядом англійського лорда сидів за столом й цідив каву ліниво щось розглядаючи у своєму телефоні. Й навіть приготував сніданок. Зробив яєчню й салат й все це гарно виклав на тарілочки. От, як тільки в ньому вживаються ексцентричність і пригладженість, простота і снобізм, зарозумілість і вишукана ввічливість? Й що це ненажерливе емоційне чудовисько від мене хоче ще?  

- Отже, так! Мені не подобається все що зараз відбувається. І якщо я відчую загрозу твоєму житті я втручусь. І мені буде глибоко плювати, рідна, на все, що ти з цього приводу думаєш. Я вже ситий твоїми закидонами по самі вуха.  І якщо треба буде я прикую тебе до батареї. Не змушуй мене йти на крайні міри…Ти маєш…