Глава 5

    Дольський повтикав у свій багатий внутрішній світ. Поблукав на просторах роздумів. Оцінив свої фантазії. Хмуро глянув на мене.

- Поговоримо ще з однією подругою Павлини, - прожебонів він.

Та воля ваша. Я ж так невидима тінь. Ну, може видима, нав’язана й така, що слідує по п’ятах.

    Короткий гайд Києвом і ми приїхали до новобудови у центрі міста. Житловий комплекс, серед сірої монотонності панельних будинків, виглядав, як оаза успіху та амбіцій. Такий престижний, комфортний з розвиненою інфраструктурою, стильний й може трішечки пихатий. Й на тлі цього гордого дива архітектури особливо сумно виглядають старенькі хрущовки з облізлим фасадом та старою покрівлею. Зате тепер я знаю, як виглядає архітектурна версія відомої книги принц і жебрак. Аж серце защеміло від убогості й розкоші, від жалюгідності до статусності, від бідності до багатства, від злиднів до добробуту, від… Так, пора спинити цей поетичний вернісаж. Мистецтво дихати красою слова, мені не дано, а от сердитий принц прикладається. Й що цей схвильований від мене хоче, що так злобно на мене дивиться?

- Це що була демонстрація ходи равлика, швидкості черепахи, перегони лінивця? Кривульками перебирай швидше, - гавкнув він до мене.

Я навіть відхилилася на свої ноги заглянути.

- Й ноги ні грама не криві. Питання краси ніг - суто індивідуальне. Ідеальної форми ніг не існує.

Пробурмотіла я вслід Гордію Олександровичу. Іч, мої прекрасні ноги йому не подобаються…Та, що з ним не так?

     Цього разу ми зайшли, для різноманіття навіть, в невеличке кафе. Дольський оглянувся й направився до столика з самотньою дівчиною, яка сиділа й з відстороненим виглядом цідила якусь зелену субстанцію у величезній склянці. Поки вони віталися й виявляли радість від бачення один одного, я розглядала панянку. Ця була явно цікавіша від попередньої подружки.  На Гордія вона дивилася спокійно й більше того в її очах тліла навіть нудьга. Вона виглядала самодостатньою. Скромні джинси й футболка тільки підкреслювали її незалежність від загальної думки. Цікаво, що цих трьох дівчат могло поєднувати? Ця здавалася розумною, витриманою й адекватною.  

- Настя, я хочу знайти убивцю Павлини.

- Я взагалі Надя,- зі скромною посмішкою поправила його дівчина.

- Чорт! Пробач! - з виглядом та мені плювати як тебе звати, хоч нічна ваза, спробував він зобразити свій жаль.

- Не напружуйтесь. Я думаю це наша остання зустріч. Тож інформація про моє ім’я буде зайвою. Що ви від мене хочете? Я була не в настільки добрих відносинах з Павлиною, щоб знати кожен її крок. Навпаки, як тільки вона коїла якусь дурню, то щосили намагалася мене в це не просвіщати.

- А ви давно знайомі з Павлиною були? - влізла я в розмову.

- Зі школи. Ми були класичною парою. Гарненька й пустоголова подружка та її розумна й страшненька подружка.

Від нашої пустої балачки Гордій Олександрович заскрипів зубами.

- Тобто ви цілком могли розрізнити, коли вона щось приховує, чи не договорює? - запитливо глянула я на неї.

- У мене цей рік був дуже насичений. І я мало часу могла приділити на зустрічі з Павлиною. Проте, десь пів року тому, я вперше побачила, що вона змінилася. Вона внутрішньо сяяла і здавалася безтурботною та щасливою.

Надя задумливо закусила губу, покрутила трубочкою зелений вміст склянки, зробила неспішний ковток.

- Чому ви про це згадали? - запитала я.

- Бо я думала, що це пов’язано з її майбутнім нареченим. Але потім на дні народження її батька, я бачила вас разом, - повернулася вона до Гордія, - й закоханими ви не виглядали.

- А ви прямо експерт? - єхидно пробурмотів Гордій.

- Ні, але награну увагу й цілковиту байдужість від палких почуттів можу відрізнити, - байдуже знизала вона плечима.

- Думаєте Павлина могла мати відносини з іншим чоловіком? - повернулася я до теми, яка мене більше цікавила, напрочуд чудово проігнорувавши Гордія і його прищемлене его.

- Не знаю, - скривила вона носа. - І я можу помилятися.

- А Павлина могла з кимось поділитися про свої почуття?

- Павлина могла в соцмереж викласти свою боротьбу з прищиком, але щось таке, дійсно сокровенне, вона могла приховувати не гірше шпигуна. Але це лише мої домисли. І насправді можливо Павлина мала палкі почуття до нового діамантового кольє, чи тихо мліла від померанського шпіца, чи віра нарешті її торкнула.

Ну! Соцмережі були завалені світлинами із тим і з іншим. А до них ще купа світлин з подорожей, з курортів, з концертів, з елітних ресторанів. Дорогий одяг, тюнинговий джип найдорожчої моделі Mercedes й аксесуари за захмарними цінами, як то сумочка - новинка від Chanel. Прямо стандартний набір українського мажора. А, й траурні світлини по собачці. Ці світлини вибивалися з цієї патоки життя. Й найрізноманітніші хлопчики, які часто змінювалися біля неї.

- Які відносини Павлини тривали найдовше? Вона когось зі своїх колишніх чоловіків любила?

Пані замислилася. Покрутила склянку в руці. Тяжко зітхнула.

- Павлина любила кожного. Але відносини у неї з ними не складалися. Скажімо так, щастя вона бачила тільки поряд чоловіка. Тож, знайти чоловіка, для неї було нав’язливою думкою. А, коли вона його знаходила, то задушувала своїм егоїзмом. Й чоловіки біля неї надовго не затримувався. Без чоловіка вона страждала. А коли з’являвся чоловік, вона розпочинала жити, повністю концентруючись на ньому.