Глава 3

   З дзеркала на мене дивилася примара. Поводила рукою по щоці, розглянула блідну шкіру й темні кола під очима. Скривилася від побаченого. Здається, що по зрівнянню з тим зображенням у дзеркалі, Залізноноса Баба - жагуча красуня.

   Спокійному сну не допомагає ні лаванда, ні м’ята з мелісою, ні молитва. Сьогоднішню боротьбу з безсонням я програла в чисту. Надто багато було вражень за вчорашній день. Півночі мучилася питанням, чого ж хоче мій батько доручаючи мені розібратися. Він хоче, щоб я знайшла винного? Він хоче, щоб я потягла на дно Дольського? Чи у нього є план, про який я ще нічого не знаю?  Ні, якийсь план у нього завжди є. Батько чимось схожий на облігатного хижака. Такий собі павук, що сидить в центрі своєї павутини й чекає, коли необачна жертва потрапить у його ловчі тенета. Після того, як він закінчить з жертвою, він знову сплете павутину. Для себе він має єдине виправдання, що то усе заради виживання. Ну, так! Хижак їсть тільки заради виживання.

   А я його слабке місце. Й батько доклав неабияких зусиль, щоб виховати з мене слухняну маріонетку. Будь-який супротив з моєї сторони вибивався, але ж це тільки мені в благо. Тотальний контроль, тільки аби знати, що зі мною нічого не трапиться. Звинувачення, засудження, постійна образлива критика, але ж це тільки для того, щоб я ставала кращою.

   Після смерті мами ми обоє сходили з розуму. Але він старший, у нього досвіду більше й він робив це більш заповзято. Останньою краплею, яка повністю знесла йому дах, було моє перше прокляте кохання.

     На той час я навчалася на першому курсі університету. А об’єкт моїх почуттів уже завершував навчання. Альфач, котрому легко все вдавалося. Харизматичний, впевнений у собі й абсолютний негідник.  Коли я його бачила, то світ розходився у мене перед ногами, а розум тьмарився. Про його любовні походеньки ходили легенди. Я все це знала. Й нічого з собою не могла зробити. Тільки він з’являвся в полі мого зору, мій мозок відлітав й повернення його можна було чекати, лише після того, як цей сонцеликий зникне з мого горизонту.

   А далі банальна історія, студентська вечірка, його погляд на закохане дівча й він вирішує, що це буде весело. Він напоїв мене, та мені й пити з ним не треба було, я вже була сп’яніла від його присутності. Але ні, він вливав в мене алкоголь й з цікавістю спостерігав за мною. Закінчилося усе очікувано, він став моїм першим чоловіком. А вранці він мене просто виставив з квартири. Повеселившись з мого шокованого вигляду й моїх сподівань на щось більше.

    Батько шукав мене усю ніч. Й після його виховної роботи я тиждень лежала пластом. Можливо саме тоді в мені теж усе поламалося й ремонту більше не підлягало. Я стала чимось іншим, що було десь між психопатом і високоактивним соціопатом. В мені чудово культивувалися: зневага соціальним нормам, відмінне маніпулювання людьми та їх використання для досягнення своєї мети. Відсутність почуття провини було найбільшим бонусом з того образу, що я з себе сплела.

    Хоча я була психологічно мобільна, але навіть для мене такі перевлаштування не миналися даремно. Й бували дні, коли щиро хотілося здохнути. Коли з середини душило відчуття власної неповноцінності й нікчемності. Коли внутрішні демони виривалися на волю й досхочу тішилися, залишаючи по собі пусту оболонку. Але навіть тоді, коли здавалося, що все, що я більше так не можу…я знову підіймалася, саджала демонів на прив’язь й починала забави далі. Інколи верне від самої себе, але ж з ким такого не буває?

    Й, зараз, я збираюсь й створюю образ білявки. Волосок пригладжений до волоска, ретельно замальовані сліди безсонної ночі, легкий макіяж й ніжна, жіночна сукня завершує образ. Так виглядають хороші дівчатка. Я майже чиста, як крило ангела, якщо не брати до уваги погляд. Цей жорсткий, пронизливий й гострий погляд, що повільно знімав шкіру, розсікав м’язи й дістався до самої душі, дещо псував мій повітряний образ.

   Що поробиш в очах відбиваються риси характеру та минулий досвід. Й саме заглядаючи в очі можна визначити відтінки емоційних станів та настрою. Ну ще може трішки по міміці. Але людина може переконати кого завгодно й в чому завгодно. От і я можу переконати себе в тому, що я пристойна дівчина. Закушую губу. Закриваю очі й ще раз налаштовую себе на зустріч з Дольським. Навіювання допомагають. З дзеркала на мене дивиться спокійна, як віник, жінка, котра впевнена, що життя їй сьогодні принесе щось тільки прекрасне.

    Беру сумочку й виходжу з дому. Сідаю у машину. Я готова розпочати новий день. По дорозі ще раз ретельно прокручую в голові свою лінію поведінки й отриману інформацію стосовно смерті Павлини. Щось зачепило мене. Можливо сама смерть молодої дівчини? Можливо щось, чому я ще не надала значення? Було якесь невдоволення, наче я не зробила якусь важливу роботу й завтра мені за неї влетить. Поки намагалася знайти, що саме мені не дає спокою, доїхала до офісу Гордія Олександровича. Нагадую собі ввечері повернутися до цих почуттів. Повертаюсь до реальності й радісно цокаючи каблучками пливу на зустріч Дольському.    

    Гордія Олександровича я знайшла в кабінеті. Він звісно й не губився, а був там де ми й домовлялися зустрітися.

   Зустрів він мене байдужим поглядом втомлених очей. Трагічно скривився й уткнувся знову у планшет.

- Доброго ранку! - стримано вітаюсь я.

Він щось буркнув, що я перевела  на свій розсуд, як побажання дорого дня.

   Пройшла й скромно примостилася за столом. Й поки він був зачарований гаджетом запустила очі в його особистість. На голові Гордія Олександровича була дивна зачіска, щось схоже наче він голову посушив рушником, а волосся забув розчесати. Одягнутий він був більш демократично. Й справді виглядав втомленим. Цікаво, а його думки мучили, чи совість? Й хоча щетина йому неймовірно личила, але в купці з чорною футболкою та блідою фізіономією робила його схожим на упиря, котрого розбудили серед сонячного дня. Прямо захотілося взяти в руки осиновий кілок, хрест, святу воду і з молитвою на губах покінчити з цією нечистю.