Розділ 47. Серафіна

Останні дні зустріли мене болісним очікуванням і тривожною тінню. Я одразу зустрілася із Шантель і передала їй усе необхідне.

Щоб намазала короля Акутіфоліусом, і себе теж — нехай це було й перестраховкою більшим чином. І щоб вирізала жука, який зазвичай лізе до маківки або задньої сторони шиї — там, де волосся прикриває паразита від зовнішнього впливу.

Після цього почався час болісного очікування новин — від Артальда, від Ксавʼєра в справі Ян-февна, від Валері з нашим розслідуванням, яке, я і так знала, що дійшло до своєї фінальної точки.

Просто я не хотіла в це вірити.

Те, що пожежу підлаштував Ян-февн, ми розуміли відразу, ось тільки сам він цього зробити не міг. На території Академії правителя Інгуан Го й коричневого дракона не було.

Що означало, у стінах Академії був зрадник. Точніше — зрадниця.

— Ти знову зітхаєш так сумно, — Сокіл поцілував мене в скроню, — але ми нічого не можемо змінити вже.

— Я знаю, — тихо видихнула, — та від цього чекати не легше.

Коли Том постукав у двері, я підскочила, підлетіла — і втиснулася в кут. Виявляється, я не була готова до новин. Стільки часу їх чекала, болісно рахувала дні, що пролетіли, і…

Зовсім не хотіла знати фінал цієї історії. Бо всі щасливі ніяк тут не могли бути.

— Стоф викликає до себе, — вимовив Том і вперше за час нашого знайомства, він поклав руку до себе на плече й низько нам поклонився.

Нам обом. Так стояв із хвилину — він вклонившись, ми ошелешені.

— Дякую вам за все, що ви зробили для Аеліона, — вкрадливо промовив хлопчик. — Я не в усьому був згоден із королем, із вами, але… Те, як билися за дітей драконів і людей ви, я думаю, не бився більше ніхто. Ти, Серафіно, колись казала, що Академія — символ миру.

Том вирівнявся і подивився на нас. Очі його були сповнені сліз.

— Але символ миру — діти. А ви — їхні захисники.

До самого Парватського замку ми йшли в цілковитій тиші, вражені глибиною сказаних ним слів.

Чомусь ніхто з нас навіть не подумав перевтілитися у форми драконів.

Ми просто йшли й насолоджувалися кам’яними вуличками Парваті. Із цими виступаючими кругляками на дорозі, якими так незручно ходити. І подряпинами на всіх будівлях — через пазурі драконів. То тут, то там долинав запах приготованого м’яса й майже ніколи — овочів.

І навколо була шалена кількість зелені — природи, що завжди йшла рука об руку з драконами. Не те що в Алінґдоні, де технічний процес уже давно вирубав і дерева, і мінерали поблизу.

Сходинки нагору здавалися неможливо довгими.

— Стофе, ви просили привести Сокола й Серафіну! — першим постукав до зали зборів Том.

Він отримав якусь відмашку, після чого махнув і нам, щоб заходили.

Першою я побачила Шантель. Щасливу. Вона сиділа поруч з Артом, і погляду від нього не відводила. Їхні руки разом, пальці — переплетені.

— Привіт, друже, — усміхнувся король і встав з-за свого трону.

Вони із Соколом довго обіймалися і обмінювалися якимись вкрай дивними люб’язностями, що нам із Шантель здалися більше образами та звинуваченнями, але чоловіки посміхалися. Мабуть, це було їхньою якоюсь особистою мовою — тією, що вони ділили на двох.

За пів години нам принесли вино й закуски.

— Тож… — прокашлявся Сокіл. — У тебе більше не буде прогалин у пам’яті?

— Сподіваюся, ні, — Артальд навіть потягнувся до шиї і потер її, як спогад про минулий час. — Це було так дивно. Я немов би пам’ятав усе, але тільки частково. Я намагався зіставити уривки спогадів, і робив свої висновки… Навіть не впевнений, що вони повністю були моїми.

— А стоф Етьєнн? — я подалася вперед.

Адже була надія, що й колишнього короля можна врятувати. Усі довгий час думали, що на нього так діяла старість.

Але правитель драконів сумно похитав головою.

— Поки що батько не прийшов до тями. Боюся, вплив на його свідомість був занадто довгим.

Шантель знову торкнулася рук чоловіка. Артальд подивився на неї довгим поглядом, потім прокашлявся.

— Що ж стосується вашої Академії, то в мене гарні новини, друзі.

Він усміхнувся — старою, доброю і знайомою усмішкою. Тією, що я пам’ятаю ще із часів відбору. Тією, у яку я вірила, коли сам дракон сходив на трон.

— Зібраних матеріалів Нойром і Шрамом вистачить, щоб відбудувати навіть дві Академії! — і розсміявся.

Я полегшено видихнула.

— З вулканічного, я так розумію, нічого не вдалося забрати?

Я похитала головою.

Валері працювала зі мною точно так само, як Ксав’єр працював із Нойром — за допомогою домовленості раніше. Ви — нам, ми — вам. Фактично я купила у Валері знання для розслідування пожежі, тоді як платою слугували майже всі знайдені мною артефакти.

Відчайдушна ціна? Точно! Але торгуватися не було ні сил, ні бажання, ні часу.