Розділ 45. Сокіл

За два кроки до зіткнення я різко змістився вліво, підпірнув плечем, підставивши під його пащу гребінь на загривку. Щелепи коричневого дракона клацнули по лусці. Від різкого удару в мене в очах спалахнуло, але сам я був цілий.

«Навіщо ти зачепив дитину?!» — гаркнув і смикнув по противнику хвостом.

Хлисткий удар припав йому по передніх лапах, під суглоб, і дракон на секунду втратив опору. Цього вистачило: я вчепився пазурами в землю, розвернув корпус і вдарив його плечем у бік — не в ребра, але туди, де в дракона були легені. Пробити луску магією неможливо.

Але що щодо органів під ними?

Дракон хрипло видихнув, і запах із його пащі вдарив мені в морду.

Я хитнувся вбік, і тоді мій супротивник узяв ініціативу на себе — ту, якої я зовсім не очікував. Він відступив назад. Я тут же кинувся вперед, занадто пізно усвідомлюючи підлий план коричневого дракона.

Він присував мене все ближче до Еріка.

Противник користувався тим, що знав про обмеження моїх рухів. Я не нашкоджу хлопчикові. Я зроблю все, щоб його врятувати — тоді як сам дракон міг нападати без побоювання.

Чорт би його побрав.

Я стрибнув і вчепився зубами в крила дракона, але він лише розреготався.

Низький гортанний сміх розносився по всьому острову, хоч у драконів і немає голосових зв’язок. Але я чув його скрізь — у вухах, у кронах дерев, навіть у диханні самого Еріка.

Я відчув відчай. Мені не врятувати хлопчика від падіння величезного дракона на його тендітне тіло.

«Не хочете поговорити в людській іпостасі, Ян-февне?»

Я обернувся. Не може бути. Роздивлявся крони дерев, за якими виступав красивий, гордовитий дракон з упертістю, якій позаздрив би навіть Арт, та навіть Шантель.

Найпрекрасніша й найкрасивіша дівчина з рожево-фіолетовою лускою дракона.

Перша радість від звуків голосу Серафіни пішла і прийшло усвідомлення її слів. Коричневий дракон переді мною — правитель Інгуан Го.

Той самий, якого я колись охрестив мовчазним. Той, що ледь не побачив мене під час саміту, той, що здався до нестями розумним і від того обізнаним.

Але як людськими землями може керувати дракон?!

«Що ж, — його сміх пролунав у моїй голові, — поговорімо, о прекрасна лесро Серафіно»

Ян-февн, правитель східних до Аеліона людських земель Інгуан-Го, з туманною росою перетворювався на людину. Ерік усе ще перебував надто близько до нього — за кілька сантиметрів.

Але тепер, коли чоловік позбувся коричневої луски, я відчував неймовірне полегшення.

Сам втілюватися назад не поспішав. Стояв у бойовій стійці і скалився.

— Соколе, попрошу вас не робити дурниць, — він галантно посміхнувся, нібито ми говорили про погоду чи ціни на м’ясо. — Знаєте, як швидко переривається життя дитини, якщо чоловік моїх років і статури наступить не туди?

«Не туди» було занадто багато, а тому нашкодити хлопчикові справді не склало б труднощів для Яна. Я гаркнув на його слова, але з місця не сіпнувся.

Потрібно було його забалакати, заговорити зуби, щоб відійшов від Еріка. От відійди він хоча б на метр, я встигну схопити його швидше.

Перемелю кісточки так швидко, що ніхто й не дізнається, що він був на цьому острові. Мої очі хижо блищали.

Серафіна впевненою ходою наблизилася до мене, торкнулася долонею холодної луски. Я цього не відчував фізично, але бачив, відчував її підтримку. І тихо узгодження плану.

Я знав, що Серафіна почне базікати й тягнути час, щоб відвести Ян-февна від Еріка. Мені ж… Просто потрібно було підіграти.

— Чому ви це робите, Ян-февне?

Очі чоловіка блиснули — лише на мить показуючи справжню природу почуттів Ян-февна.

— Присядемо? У ногах, як то кажуть, правди немає.

Не чекаючи нашої відповіді, правитель сів — рукою провів по обличчю Еріка. Я гаркнув голосніше, але з місця не зрушив.

А Ян-февна це все, здавалося, забавляло.

— Лесра? — він подивився в бік дівчини.

— Я постою. Усі м’язи заніміли від довгих перельотів, Ян-февне. Адже я… Тепер усе про вас знаю.

Гадки не мав, про що говорила Серафіна, але її план абсолютно не працював — правитель тільки зручніше влаштувався біля тіла, використовуючи його, як щит. Сам же чоловік майже розслабився у своїй фривольній позі.

— Розкажіть мені про свої знання, лесра, впевнений — ви зможете мене потішити.

— У чому сенс мені це робити?

— Не знаю? — Ян-февн награно спантеличено потер підборіддя. — Можливо, заради веселощів? Погодьтеся, якби я просто вбив вас зараз, то не вийшло б такої милої бесіди. Наймиліша, вам не варто так опиратися долі — я все одно вас уб’ю.

На цих словах він посміхнувся тією моторошною посмішкою, від якої до мурашок пробрало.

— Але спершу, я б хотів мило поговорити. Згодні?

— Тоді розкажіть ваш план, — зробила крок у його бік дівчина.