Розділ 34. Сокіл

Бажання Серафіни зібрати якнайбільше унікальних інгредієнтів тішило, от тільки я більше думав про майбутнє країни й Академії. Нам терміново потрібно було вирушати на вулканічний острів — туди, де знаходилися ресурси, так потрібні для існування драконів.

Але квапити квітникарку — собі дорожче. Раптом вона і справді знайде якийсь пилок п’ятилапого восьминога, і на одному цьому ми здобудемо необхідну вагу серед інших країн? Я важко видихнув.

Або ж Серафіна з диким азартом захопилася третьосортними добривами, які і в Аеліоні можна знайти.

Я закинув голову, щоби подивитися на небо або його якусь подобу. Воно було темним — незвичним для звичайного життя на землі. Зірки проглядалися просто крізь сірі хмари. Простягни руку й дотягнешся!

Я і простягнув. Зрозуміло, не дотягнувся, але цікавість вгамував. Закрив вид перед собою долонею і примружився. Повільно розчепірив пальці.

— А?

Я повторив дію ще раз і придивився — але мені не здалося. Вдалині виднілася чорна крапка. І що довше я на неї дивився, то більшою вона ставала. Сумнівів бути не могло. На цей острів наближався людський корабель.

Фараланд? Вирішили прилетіти до нас?

Я поспішив у печеру до Серафіни.

— Збирайся, там летить хтось, — кинув швидким і чітким наказом.

Рожеве волосся на мить промайнуло в глибині печери і знову сховалося.

— Мені потрібно ще п’ять хвилин, — почув у відповідь.

— Серафіно, припиняй, хоч би що там було — це не варте твого життя!

— Тоді захисти мене! — її очі промайнули в темряві. — Поки я збираю артефакт ще п’ять чортових хвилин!

Я голосно вилаявся і поспішив назад. Корабель уже було видно чітко. На боці я ледь міг розрізнити кольори, але серед них точно не було прапора Фараланда. Невже нові вороги?

Вилаявся ще раз. Час розширювати лексикон, а то починаю повторюватися.

Я поставив банку із жуками на землю і зосередився на ключових точках хребта, дозволяючи тілу розчинитися в драконячій іпостасі. Рикнув і розправив крила. Видав гучне драконяче виття — заради залякування.

Але корабля, що наближався, це не налякало. Він спокійно підлітав ближче і ближче, поки не завис за сотню метрів від нас. Я згрупувався, готовий відлітати від їхніх атак, але жодних дій не було.

Я насупився. Просто спостерігають? Розвідка?

Я розправив крила і злетів ближче до них — й ось тоді в мене полетіли всі види магічних снарядів від вогняних до крижаних. Останній містив у собі елементи придушення сили дракона. Я відчув це, коли куля пролетіла за сантиметри від мене. А якби влучила?

Я подивився вниз. Летіти далеко, боляче. Для людської іпостасі — смертельно.

Побоюючись продовжувати політ уздовж корабля, я спустився. Краще б атакувати їх знизу, де в мене була б перевага, але корабель припинив випускати магію.

Я знову подивився на них, задер голову вище й навіть видав драконівський крик. Але жодних дій не було. Вони що… Хочуть, щоб я не залишав острів?

— Я готова, Соколе! — вибігла радісна Серафіна. — Летимо?

Я фиркнув і склав крила. Повільно повернувся в людську іпостась. На обличчі застиг вираз мовчазного нерозуміння.

— Що не так?

— Вони хочуть, щоб ми не покидали острів. Атакують усім можливим — у тому числі з придушенням сили дракона. Але тільки коли ми злітаємо.

Серафіна підняла голову і приклала долоньку до чола, щоб краще розгледіти чужий корабель.

— Кастлінія? — здивовано пробурмотіла дівчина.

Я кивнув.

— І в них кораблі?…

Вголос цього говорити сенсу не було. Я вже давно зрозумів, що Алінґдон просто продав або свої механізми, або креслення сусіднім країнам. У той час, як ми будували план виходячи з повільності людських держав, вони вже щосили летіли на острови.

Тож ми їх не випереджали. Ми дуже сильно відставали.

Раптом Серафіна хитро усміхнулася.

— Як ти думаєш… — змовницьки промовила вона. — Як давно вони вилетіли, щоб ось так курсувати островами?

— Не знаю, — прикинув, — годину тому?

— Подивися на те, яка велика ця махина, — не погодилася зі мною Серафіна, висміюючись дедалі більше, — готова посперечатися, що підняти її в повітря куди складніше, ніж просто утримувати.

— Напевно, — знизав плечима, — а що?

— Якщо люди знали про приліт островів, то вилетіли заздалегідь, адже так? Щоб зайняти зручніші позиції?

Якби це було так, то вони вже давно зібрали б потрібні ресурси. І ми б тут посеред весняного острова не знайшли нічого. Я обернувся ще раз. Але трава була не прим’ята. Здавалося, що ніхто взагалі не спускався сюди.

— Я думаю, що вони просто не можуть приземлитися, — раптом майже радісно вигукнула дівчина, — а тому висять ось там і заважають усім навколо.

— Не розумію, як нам це допоможе.