Розділ 31. Сокіл

Міць Фараланда вражала. Величезний металевий корпус нагадував коробку або, скоріше, монолітний кам’яний блок із вирізами під дивного вигляду зброю. Її я бачив лише одного разу на полі бою, коли на нас звалилася величезна хмара літальних апаратів.

Але вони — апарати — не йшли ні в яке порівняння з тією масивною горою, яка зараз височіла перед нами. Та і як можна було порівнювати ту слабку подобу пташок? Де тільки матеріалу стільки знайшли? Адже основне залізо знаходиться в Аеліоні.

Невже… Невже Фараланд давно готувався до прильоту островів?

«Вони знали про їхній приліт», — пробурмотіла Серафіна.

Її голос зривався, думки плуталися, подібно до моїх. Ми лише дивилися на масивну брилу, що височіла перед нами, і намагалися зрозуміти…

От тільки що? Як? Навіщо? Чому?

«Валері вирахувала й мабуть… Поділилася з іншими», — бурмотіла дівчина.

Тільки зараз я відчув справжню силу знань ученої. Вона могла вершити долі людей і драконів. Вона могла… Я сковтнув.

Раптово почувся тріск, що чергувався зі скрипом. Корабель перед нами почав повільно обертатися в просторі. Я кинув швидкий погляд на Серафіну, але вона все ще, наче паралізована, висіла в просторі. Справа кепська.

«Що відбувається?» — я кинув подумки запитання, але дівчина не відповіла.

Натомість двадцять гармат із дрібних віконець розвернулися в нашому напрямку. Трясця.

«Серафіно, вниз!» — скомандував я і кинувся до дівчини.

Пролунав гучний постріл, і ми ледь ухилилися від вогняної магії, що масивною хвилею пролетіла позаду нас. У лічених сантиметрах.

«Якого…»

«Не думай, лети швидше!» — крикнув я, спрямовуючи дівчину вниз і праворуч.

Там вдалині виднівся зелений клаптик землі. І ні, це не були землі Аеліона чи, не дай боже, Тотрії. Весняний острів. Я одразу зрозумів, що це був він за бурхливою рослинністю, за піднесеною горою, за щільними хмарами навколо. Те, що потрібно.

Почувся скрип.

«Ліворуч!» — скомандував і вкрив дівчину крилами, ухиляючись від крижаної магії, що проносилася цього разу.

Лаявся крізь зуби, але надавав маху крилами. Потрібно було скластися списом і кинутися донизу, але тоді б ми летіли по прямій — надто зручна мішень для Фараланда.

Не треба було вірити словам Майріель. Вона, звісно, не зрадниця, але сильно відставала в пізнаннях сучасної політики. Хоча з іншого боку…

«Ззаду, Соколе!» — крикнула Серафіна, вириваючи мене зі своїх думок.

Я встиг лише згрупуватися і прийняти удар на себе. Драконяча луска невразлива, якщо правильно її підставити ворогові. Я завис у повітрі, піднімаючи хвіст високо до власного носа. Крилами обійняв тіло, приймаючи весь магічний потік у себе.

«Ах, щоб вас», — вилаявся, але тут же полетів униз.

Серафіна слідувала поруч.

«З тобою все гаразд?» — її стурбований голос глухо звучав.

«Пару синців залишиться», — зі сміхом поскаржився дівчині.

Удари припинилися, коли ми майже долетіли до острова. Мабуть, Фараландці хотіли відлякати нас від більших і цікавіших у плані здобичі місць. Що ж, вони зробили нам послугу. Певним чином.

Ледь приземлившись, ми впали в траву без сил. Туман вкривав оголені тіла. Я ловив ротом повітря. Серафіна перевернулася на спину.

— Вони хотіли нас убити?

— Драконів? Цими пукалками? — я вигнув брову. — Не сміши мене. Просто відволікали.

— Але навіщо? — не вгамовувалася Серафіна.

Я кинув на неї погляд і похитав головою. Подивився через плече назад — металевий корабель відлітав до зворотної вихідної точки, щоб курсувати й далі.

— Підозрюю, що це чекає на будь-якого дракона… — задумався, поправив себе, — чи літальний апарат. Не одні ми користувалися техніками відвертання уваги.

Серафіна не відповіла. Розправила руки, дозволивши траві ніжно пестити її шкіру, і дивилася вгору. Її світлі очі уважно вивчали небо. Я уважно вивчав її.

— Що будемо робити з одягом?

Серафіна хмикнула й прошерстила в траві поруч із нами. Через хвилину пошуку, вона з незадоволеним кректанням піднялася.

— Що ти шукаєш?

Відповіді не було, і я перевернувся, щоби простежити за дівчиною. Майже втратив дар мови. Її вигини, її ніжні форми полонили мене. Я дивився, як рожеве волосся падало на оголену спину, поки вона намагалася знайти шукане. Майже музичні руки повторювали вигини річки чи водоспаду — словом, чогось такого, чого не чекаєш від дракона, нехай і в людській формі.

Я відчув різкий приплив жару. І мені багатьох сил коштувало, щоб усе ж таки відвернутися від прекрасного видовища.

— Знайшла! — сповістила Серафіна.

У руці її виднілася коричнева шкіряна сумка. Такі дракони іноді носять із собою. Морока та ще та — стежити, щоб вона не впала або її не розірвало під час трансформації. Але Серафіна якось призвичаїлася. Навіть з урахуванням нападу.