Розділ 29. Серафіна

Я сиділа у вітальні в очікуванні прийому правителя і напружено вдивлялася в порожнечу перед собою. У голові промотувала план. Я ж нічого не проґавила?

Коротко видихнула. Склала ручки на колінах перед собою.

Після Валері довелося витратити трохи часу і грошей у найближчому бутику — купила відповідний до людської моди одяг, і злегка підлаштувала його під свої потреби. Люди вважали за краще носити практичні штани й сорочки, що не завжди найкращим чином підкреслювало жіночі принади.

Мені ж потрібно було спокусити правителя. Як би сумбурно це не звучало. Так, я, противниця політики й маніпуляцій, збиралася заглибитися в те, що ненавиділа найбільше.

Поки думала про це, перевірила виріз на грудях — непристойний рівно до тієї міри, щоб збудити мозок Ксав’єр-февна, але не змусити його перетнути межі дозволеного.

Від рішень правителя Алінґдона залежало багато чого.

— Лесро Серафіно? — двері скрипнули й на порозі з’явився чоловік, блиснувши темними очима й чарівною посмішкою.

Що б сказав Сокіл, якби дізнався, що я задумала? Прилетів би сюди на крилах і вбив Ксав’єр-февна? Утім, ні, це прерогатива короля Артальда. Сокіл, найімовірніше, просто викрав би мене і влаштував допит із пристрастю.

Якби його це взагалі зачепило, зрозуміло. Із чого я взагалі взяла, що мій флірт з іншим чоловіком зачепив би його за живе?

Я випрямилася і рвучко поправила пасмо волосся, оголюючи шию. Встала зі свого місця і підійшла до правителя, простягнула йому руку.

— Рада вас бачити, Ксав’єр-февне.

Він обурливо подивився на мою долоньку й ще більше посміхнувся.

— Ви тут як політичний представник або…?

— Або, — підтвердила легким кивком. — Розмова між двома… цікавими співрозмовниками.

Чоловік закусив губу і хмикнув. Явно хотів сказати ще щось, але передумав — натомість він проігнорував моє рукостискання і вказав у бік свого кабінету. Другою рукою торкнувся моєї талії, підштовхуючи всередину.

Я пригорнулася до його накачаних грудей, кокетливо опустивши вії.

Тримайся, Серафіно, вечір має бути не із солодких. Але фора нам потрібна за будь-яку ціну. Ні, стоп! Не за будь-яку! Не за ту!

Я раптом запанікувала, налякана власними думками. Серце забилося із шаленою швидкістю, коли Ксав’єр-февн повів мене не до свого робочого столу, а до дивана. М’якого. Просторого. На такому, де можна…

Так, стоп! Зупинити ці панічні думки!

Я прокашлялася.

— Що ж ви хотіли обговорити, Серафіно? — чоловік сів на диван поруч зі мною, закинувши ногу на ногу й повернувшись до мене всім тілом. — Ви ж не проти, що я називаю вас Серафіною?

— Це моє ім’я, — я відвела погляд, — тож цілком. Тоді я можу назвати вас Ксав’єр?

Чоловік захихотів.

— З ваших вуст це звучить чарівно!

На секунду я навіть засумнівалася, хто був більше зацікавлений у сьогоднішньому спокушанні — я чи Ксав’єр?

— Навіщо вам влада? — почала здалеку.

Нехай би зараз розповів про свій великий чоловічий шлях — про бідну маму, яку треба годувати, трьох кішок і як він своїми грудьми їх усіх збирається захищати. Найчастіше в таких словах не було ні грама правди — зате звучало як!

Ксав’єр усміхнувся. Язиком повільно провів уздовж своїх губ, а погляд не зводив із моїх.

Як же мені пощастило, що природа нагородила приємним личком.

Чоловік підняв руку й торкнувся пасма, що небезпечно близько пролягало від моєї сукні. Я, здається, перестала дихати.

— Не завантажуйте свою світлу голівоньку такими дурницями, Серафіно, — чомусь перейшов на шепіт чоловік. — Влада потрібна лише для того, щоб отримувати те, що я хочу.

— І що ж ви хочете, Ксав’єре? — я вдавала, що зовсім не розумію натяків.

А самій вибігти звідти хотілося.

— Хотів би потішити ваше самолюбство і сказати «вас», — розреготався чоловік, — але це було б неправдою.

— А ви завжди говорите правду?

— Коли це вигідно, — не став упиратися правитель Алінґдона.

Міцний горішок. Я подалася вперед.

— Тоді скажіть мені правду, Ксав’єре, — я навмисно прокатувала його ім’я в себе язиком, ледь гарчала на приголосних, змушуючи зіниці чоловіка розширюватися дедалі сильніше. — Навіщо вам Алінґдон? Що ви плануєте робити із цією чудовою, але збіднілою після війни країною?

Ми майже торкалися одне одного. Ксав’єр лежав, дозволяючи мені наближатися до його грудей. Я ж нависала над ним. Непристойно. Небезпечно. Близько.

Ксав’єр завис на хвилину, тільки щоб розпливтися в хитрій усмішці.

— Може вам ще й усі військові таємниці видати? — зі знущанням запитав чоловік мені в самі губи. — Право, Серафіно, я думав, ви вищі за це. Намагатися спокусити правителя? Того ж дня, коли ми обговорювали закриття вашої Академії?

І усунувся, залишивши мене саму на дивані. Я відчула укол — зовсім легкий, навіть із домішкою полегшення, та все ж укол. Думала, що моїх жіночних чар вистачить.