Розділ 27. Серафіна

Після короткої вечері я відчула як сили почали повертатися. У такому стані я змогла б перелетіти більшу частину моря між Аеліоном і Алінґдоном досить швидко. Вирішила не відтягувати неминуче й вирушати відразу. У мене була важлива місія.

Із собою взяла щільну сумку із широким ременем, яку могла б навісити в драконячій формі. Всередині все необхідне — одяг, трохи їжі та грошей. Утім, в Алінґдоні мене добре знають, тож там не пропаду.

Поклала взуття в сумку.

— Ви знову летите, лесро? — Люсі вийшла з-за рогу, подивилася на мене уважними очима-вуглинками.

Важкий видих вирвався з грудей. Серце стискалося від провини.

— Пробач, люба, — вичавила із себе усмішку, — я знаю, що обіцяла більше розповісти про рослини, але король мені дав важливу місію. Я не можу його підвести.

— Навіть після того, що сталося з Академією? — сказала Люсі й запнулася, зробила крок назад, — пробачте, лесро, я не хотіла. Ляпнула, не подумавши.

— Ні, чому ж, — я вирівнялася і підійшла до дівчини ближче. Узяла її руки у свої, — ти не маєш переживати за майбутнє Академії, Люсі. Це моя турбота. Король хоче для тебе й Афіри, і всіх колишніх і майбутніх студентів тільки найкращого. Яке б рішення він не прийняв, він діятиме з найкращих спонукань. Не переживай.

І поцілувала дівчину в маківку. Розмову на цьому було вичерпано. Я поспішила до виходу.

— Тобто він проти, так? — кинула мені навздогін Люсі.

Я залишила запитання без відповіді. Побіжно попрощалася з мамою, поцілувала вже сонну Афіру і вилетіла геть. Шрама вже в будинку не було — гадаю, він вирішив вирушити на острови до того, як люди встигли б спорядити свої літальні апарати. Воно і правильно.

Але мені потрібно було діяти на випередження. Я полетіла в Алінґдон.

Там правила сувора демократія — на відміну від нас, драконів. Кажуть, правителів перевибирали кожні п’ять років на новий термін, але чесними ці вибори бували рідко. Ладрон, правитель до Ксав’єр-февна і Валері, дуже довго очолював країну. У нього було багато ворогів, але ще більше — нелюбителів драконів.

Тому його різку й агресивну політику проти Аеліона підтримували, попри дрібні розбіжності з його рішеннями щодо розвитку власної країни.

Що за жук цей Ксав’єр-февн я не знала. Чула про нього вперше. Чи був він призначений через вибори? Якщо так, то чому народ його обрав? Теж за ненависть до драконів? Сам би він мені нізащо на це не відповів, а от Валері — цілком.

Тому з першими світанковими променями, щойно я перетнула берегову лінію Алінґдона, я полетіла до будинку, успадкованого норовливим науковцем і колишньою правителькою. Постукала у великі дерев’яні двері.

Відповіді, очевидно, не було. Я зазирнула у вікна — вкриті багатоденним пилом, усередині й не розгледиш нічого.

— Валері? — покликала вголос і постукала ще раз.

Пролунав дикий гуркіт, вікна на другому поверсі вилетіли як від потужного вибуху. Я охнула і штовхнула двері — замкнені. Штовхнула ще раз, і з третього удару моїм плечем вони відчинилися.

— Валері! — я стрімголов кинулася до джерела диму.

Там у кімнаті, переповненій усілякими колбочками й мікстурками, стояла дівчина з украй оригінальним уявленням про вибір зачіски у вигляді перевернутого догори круасана. У руках у неї догорало опудало кішки.

— Валері, з тобою все гаразд? — я кинулася до дівчини, обтрушуючи її від сажі й гару, попутно намагаючись врятувати залишки дорогоцінної кішки.

— Я — так, — миттю відповіла вчена, — а ось мій експеримент, очевидно, не вдався.

Не знаю, що було її експериментом — воно все вибухнуло або вилетіло у вікно, кімната майоріла осколками й іскорками, що грайливо палахкотіли.

— Допоможеш зібрати його ще раз? — раптом загорілися очі Валері. — Якщо вдасться зробити вибух удвічі більшим, то, може, вийде!

Я посміхнулася і рвучко обійняла дівчину.

— Давай ми спустимося вниз і поп’ємо чаю? — я долоньками спробувала очистити обличчя вченої. — А потім ти продовжиш свої експерименти, коли я… ееее… буду подалі звідси.

Для Валері це не звучало переконливо. Довелося хитрувати.

— Сама розсуди, — я округлила очі для переконливості, — до цього в тебе було чисте повітря, а зараз — наповнене димом. Що як це завадить умовам твого… експерименту?

Звучало натягнуто, але Валері задумалася. Обвела кімнату очима, закусила губу й кивнула.

— Так і бути, на двадцять хвилин відволічуся.

А більшого мені й не потрібно було.

Ми розсілися по різні боки столу. Я поспішно поставила чайник на плиту, розсипала заварку по чашках, які довелося помити — здається, у Валері не прибирали відтоді, як вона подалася у відставку. Я важко видихнула. При Ладроні вона ще якось стерпно жила, тепер же…

— Як тобі новий правитель? — скоса глянула на дівчину.

— Політик, — Валері знизала плечима. — Усі міністри й радники за нього топили, говорили, що мені краще передати йому правління. А мені то що? Мені тільки краще! У мене стільки експериментів незакінчених!