Розділ 26. Серафіна

За цей день я добряче вимоталася. Та що там — я мріяла, щоб він нарешті закінчився, я плюхнулася спати в м’яке ліжко і прокинулася без усіх цих проблем. Але перегони почалися. А значить той, хто спав, ризикував втратити можливість забрати перевагу на політичній арені.

Адже ресурси можна продавати. З урахуванням їхньої рідкості — втридорога.

Тож зціпивши зуби до характерного скрипу, я перетворилася на дракона й попрямувала до маєтку Лунарісів. Там чекав відмашки Шрам, там уже скучили за мною дівчатка.

Сльози раптом набігли на очі — чи то від вітру, чи то від думки, що я знову залишу своїх учениць напризволяще. Але інакше ніяк. Як би мені не хотілося визнавати, але їхнє навчання поки що стало на паузу.

Важке зітхання вирвалося з грудей. Тільки б мама не внесла корективи в мою програму.

Крила німіли від характерних і різких поштовхів, але я продовжувала летіти. За кілька годин шпилі маєтку вже виднілися на обрії, а я відчувала, що майже досягла ліміту свого денного перетворення. Якщо це так, то…

Думки плуталися.

«Тату, дивись як я вмію!» — донеслося до мене звідкись здалеку, настільки слабко й тонко, що я ледь розрізнила цей голосок.

Але щойно впізнала його, так рвонула з подвоєною швидкістю.

«Афіро, концентруйся на диханні, — прикрикнув на доньку батько, — ти так можеш упасти й поранити себе».

«Нічого не пораню, ти ж мене врятуєш», — як ні в чому не бувало заявила дівчинка.

Я встигла якраз долетіти до їхньої галявинки, коли навколо мене почала з’являтися характерна пара, і драконяча луска спала з мене, щойно я торкнулася ногами землі. Похитнулася. Сил не було зовсім — я ще й не їла нічого сьогодні.

Веселий регіт пролунав хвилиною пізніше, коли Афіра після перетворення полетіла до мене в обійми.

— Лесра Серафіно, ви повелнулись! Бачили як високо я летіла? Я вже долосла! — хихикала дівчинка в мене на руках.

Я обіймала її так міцно, ніби від цього залежало моє життя. Я скучила. Смертельно. Усередині все здригнулося.

— Щось сталося?

Голос Шрама долинав наче з-під товщі води. Я не відчула, як він накинув на мене плащ, як укутав Афіру. Прийшла до тями, тільки коли Люсі з усмішкою принесла мені чай.

— Афіро, відпусти лесру, вона втомилася, — промовила дівчина, і я змахнула віями.

— Люсі, — кинулася обіймати другу ученицю, — дівчатка мої, як же я скучила!

— Вас не було всього один день, — хихикнула дівчина, ніяково потупилася, але дала себе обіймати.

Ми постояли хвилинку.

— Відчувалося вічністю, — цілком щиро видала я і з вдячністю прийняла чай.

Летіти все одно не було сил — треба було перевести дух і вирішити, що робити далі. Чекати відновлення? Довго. Можна упустити важливий момент. Доручити справу Шраму? Але Сокіл відправив особисто мене. Полетіти разом?

— Донечко! — мама підійшла до мене зі звичною теплою посмішкою і ніжно торкнулася щоки. На Шрама демонстративно не дивилася.

Альта Лунаріс була чудовою жінкою. Якщо тільки ваші справи не перетиналися з королівською родиною.

Наступні пів години Афіра з мене не злазила — розповідала, як літала з татом, як малювала картинки, як Люсі читала їй дуже дорослу книжку про квіточки. Люсі була тихішою, але теж намагалася від мене не відходити.

Вечоріло. Відправивши дівчаток готуватися до вечері, ми вийшли зі Шрамом на вулицю.

— Судячи з вашого обличчя, новин хороших немає, — першим порушив мовчання військовий.

Я кинула на нього погляд. У ньому говорив досвід і витримка. Ідеально рівна постава, пронизливі очі, губи щільно стиснуті. Чоловікові легко можна було дати й п’ятдесят років, хоча я знала, що він був значно молодший.

З його роботою рік переживаєш за два.

— Прилетіли Небесні острови, — я перейшла на шепіт, — чотири за раз.

— Чотири?! — Шрам витріщив очі.

Я кивнула.

— Раніше це б було гарною новиною, але тепер…

— У людей є літальні апарати, — тямущо протягнув чоловік і почухав підборіддя. Насупився, — які розпорядження стофа?

Я дістала папірці, на яких Сокіл ретельно зобразив план польоту для всіх підрозділів драконів. Шрам летів на зимовий острів, Нойр — на печерний. Ми із Соколом узяли на себе весняний і вулканічний.

— Мені дали простий острів? — після того, як я озвучила весь план, Шрам підняв брови. — Не хочу образити вас, лесро, але з противниками я впораюся швидше, ніж ви.

— Як багато ви знаєте про Небесні острови? — відрізала я.

Дракон промовчав і відвів погляд. Воно і правильно — анітрохи. Єдина причина, чому йому не дали найпростіший весняний острів — там, де тільки травичка, квіточки й повна відсутність небезпеки — тому що він би просто не зміг відрізнити мухомор від цінних рослин.

Чоловік мовчав, але обличчя його було більш красномовним. Жовна гуляли. Кісточки на пальцях побіліли від напруги. Ось-ось і я б почула скрегіт його зубів.