Розділ 23. Серафіна

Я ще раз уважно подивилася на короля, перш ніж зважилася озвучити свою думку.

— Основна проблема Академії — її відновлення, адже так? — я повільно вимовила, уважно оглядаючи присутніх.

Мене пожирали три пари очей, серед яких був і правитель Алінґдона. Він дивився і усміхався. Що б я не сказала зараз — його це страшенно забавляло.

— Фінансування та роботи ми беремо на себе. Думаю, за місяць відновлення пройде успішно. Проведемо додатковий захист і…

— На себе? — Хассан-февн примружився. — Лесро, звідки у вас кошти таких розмірів?

Колюча ситуація. Скажу правду — втратимо перевагу в першому польоті. Колись Небесні острови були доступні тільки драконам. Ми могли користуватися безмежними ресурсами, нехай і вкрай рідко.

Моя бабуся бувала на такому. І часто розповідала про незабутню подорож — про води, що нескінченно текли, про пальми та бурхливі рослини. І навіть про артефакти, які з’являлися наче з нізвідки.

Ось тільки наш час дуже відрізняється від бабусиного. У наш час у людей з’явилися літальні апарати. Варто мені заїкнутися, що над нами пролітають острови, як правителям стане байдуже на мене, Аеліон і Академію разом узятих.

Почнеться одна колосальна політична гонитва.

Утім, вона й так почнеться. Тому я забезпечую драконам фору.

— Не можу відкрити ім’я спонсора, — брехала, не кліпнувши оком, — але можу вас запевнити, що фінанси покриють усі недоліки з лишком. Нам надійшла пропозиція зовсім недавно — і я прилетіла сюди так швидко, як тільки змогла.

Із застереженням на таємну появу й сидіння у в’язниці. Але хто ж згадає ці тонкощі!

— Що скажете, февни? — я несміливо подала голос, коли мені ніхто не відповів. — І нуар.

— Що ви неймовірно хитрі, лесро, — розсміявся правитель Алінґдона, — і безумовно мені подобаєтеся. Ви думали, що ми і справді купимося на вашу казку про раптового спонсора?

— Вона все ж таки бреше! — зашипів Хассан. — Я так і знав! Немає в неї грошей, даремно час витрачає!

— Зовсім ні, — блиснув очима небезпечний правитель, — лесра справді матиме у своєму розпорядженні потрібні кошти. Точніше могла б мати їх у своєму розпорядженні, якби ми були остаточно сліпі де-небудь під землею.

Я мовчала. Цей хитрий лис цілком міг блефувати — виводив мене на емоції, щоб я розгубилася або злякалася і видала нашу таємницю. Але не на того напав. Я — Лунаріс. Мене не залякати оченятами й солодкими промовами.

— А, я маю це все ж таки озвучити? — він вигнув брову. — Ви справді думали, що приховаєте від нас появу Небесних островів?

Слова февна отримали належну оцінку. Хассан мало не запищав і підлетів на невидимих крилах до вікон, щоб розгледіти рідкісний феномен. Решта правителів реагували спокійніше — стриманіше. Але я бачила швидкоплинні жести рук, стиснуті кісточки, напружені м’язи. Усі дивилися один на одного з однією думкою: хто буде першим.

— Як я вже сказала, — спробувала відвернути їхню увагу на себе. — У моїх силах відновити Академію, але на це потрібна згода всіх правителів нашого світу. І насамперед ваша, стофе.

Артальд усе ще виглядав розгубленим, і я сподівалася, що це змусить інших правителів сповільнитися. Поки вони дочекаються його реакції, поки він відповість. Хто знає, може Сокіл уже був на шляху до одного з островів?

— Пропоную проголосувати, хто проти Академії, — усміхнувся правитель Алінґдона. — Прошу, виступіть, якщо хтось не хоче давати лесрі Серафіні шанс.

Я зашипіла від образи. Якби февн запропонував проголосувати «за», то Артальд у його затуманеному стані, вочевидь, нічого б не сказав. Голосування тягнуло б час. А так…

— Одноголосно, значить… — чоловік почав вставати.

— Зачекайте! — я вигукнула голосніше, ніж треба. — Спершу мені потрібно отримати озвучену згоду стофа. Прошу проявити терпіння, февне, бо я не смію ухвалювати таких рішень без нашого короля.

— Звісно, — він блиснув очима й обернувся в бік Артальда, — стофе, ви згодні із цією ідеєю?

— Що? — король драконів уперше підняв голову, наче прокинувся від якогось сну.

Розгубленими очима він знайшов мене. Дивився довго і вдумливо. Моргнув кілька разів. Я ж готова була плакати від відчаю — в очах не було усвідомлення, хто стояв перед ним.

— Я з усім згоден, — махнув головою король.

— Тоді чудово! А тепер вибачте, февни, невідкладні справи, — правитель Алінґдона жваво підстрибнув із місця.

Що ж, перевагу втрачено, перегони вже почалися.

Одна радість — ми вже бували на Небесних островах і знаємо про їхні секрети. Про що з людьми зовсім не потрібно ділитися.

Щойно двері за февнами зачинилися, я повернулася до короля.

— Стофе Артальд, — тихо покликала.

Відповіді немає. Дракон продовжував сидіти і з якоюсь просторовою задумливістю дивився просто перед собою.

Під час зустрічі король теж не реагував на мій поклик — тільки коли в нього щось запитали, він відповів. Я підійшла ближче.