Розділ 22. Серафіна

Те, що ситуація вийшла з-під контролю, я розуміла й без Сокола. Нехай мені й не було чути, про що говорили в Тронній залі, але я бачила обличчя деяких присутніх. І нічого доброго там не було. Навіть більше. Їхній настрій погіршувався з кожною секундою.

Коли на стіні промайнув довгоочікуваний зайчик, я майже кулею вилетіла з комірчини. Діяти треба було швидко, поки Академію і справді не закрили. Моє дітище. Те, у що я вклала силу, душу, і… Сльози накотилися на очі, і я змахнула їх рукавом.

Плакати рано. Ще рішення не ухвалено.

Я завернула за ріг і майже ступила в освітлений коридор, коли почула двох охоронців, що так само стояли біля входу в Тронний зал. Сокіл обіцяв розібратися з ними, але, очевидно, щось пішло не так. Я насупилася, дихання стало важким.

Як мені їх відволікти?

Уважно подивилася на двох чоловіків. Однакового зросту, високі і статні, років на десять старші за мене. Тобто шанс, що ми перетиналися на Парватському ринку, присутній… Подивилася на їхні руки.

Той охоронець, що був далі від мене, ховав пальці, а ось той, що ближче, тримав їх відкрито. Я розрізнила шлюбні татуювання. Одружений.

Весілля могло легко бути за останні п’ятнадцять років, тож один чорт знає, була я на ньому чи ні. Ні, такий план не зійде. Потрібно придумати щось інше, от тільки… що?

Не встигла я навіть усвідомити масштаб катастрофи, як пролунав божевільний гуркіт. Тупіт був такий, ніби троє дорослих драконів вирішили станцювати непристойний танець просто посеред коридору поверхом вище. І з урахуванням того, що ми перебували в королівському замку, то шанси на це наближалися до нуля.

— Піду перевірю, — кинув той охоронець, що стояв від мене подалі.

Мінус один, чудово! Мабуть, у цьому полягав геніальний план Сокола. Недолік був лише один — і він стояв просто перед дверима до Тронної зали.

Я почухала підборіддя, уважно роздивляючись чоловіка. І як змусити його піти? Несміливо я зробила крок у його бік.

Охоронець стояв по стійці струнко, втупившись поглядом у далечінь.

— Добрий день, — я посміхнулася, коли різкий аромат парфумів вдарив у ніс.

Запах був як у перестиглої вишні, змішаної з якоюсь квіткою, не менш нудотного аромату. Це парфуми, причому не чоловічі. Охорона працює зранку, а час — обідній, отже, шанс, що це була дружина, мінімальний…

А що як?

— Скажіть, меґе…

Його титулу я не знала напевно — міг бути й лесром, й альтом. Скажеш звання вище — зійдеш за відвертого підлесника. Скажеш нижче — образиш. Титул полісмена видався єдиним безпечним варіантом. І наче вгадала.

—… а ваша дружина знає про Шеррі?

Охоронець зблід і озирнувся на всі боки.

— Ви це мені?

— Так, — усередині все тремтіло, але я говорила так упевнено, як ніколи, — бачте, я лесра Серафіна, альта в минулому. Буквально вчора пам’ятаю, як ми під стіл бігали… Майже разом, — ніяково посміялася. — Коли побачила вас сьогодні на ринку, то одразу впізнала. Але ж дружина…

— Що ви хочете? — грубо кинув охоронець. — Грошей? Я дам, тільки не думайте, що моя зарплата…

— О, що ви, — я навіть руки підняла на підтвердження своєї невинності, — я лише цікавилася. Ну, думаю, у вас і без моїх запитань справ повно. Там гуркіт такий стояв, чули?

Охоронець насупився, очі примружив. Його погляд красномовно говорив про те, що хороших слів про мене цей меґ або чорт його знає хто, не скаже.

— Піду до напарника, перевірю, — прошипів він крізь зуби і відійшов, лаючи все на світі.

Дякую доблесній службі драконів легкої поведінки! А найголовніше, як невимовно мені пощастило, що цей чоловік був саме в дівчини, ім’я якої я знала. Зустрічалися на відборі в принца.

А зараз мені належало із цим колишнім принцом вести бесіду. Подумки видихнула і штовхнула двері.

— Вітаю в Аеліоні, шановні правителі, — я посміхнулася восьми парам здивованих очей, — Ширад-февн, Даріана-нуар, давно не бачилися. Сподіваюся, у вас усе добре.

— Це закриті збори, лесра, — подав голос король Артальд, — прошу, прокиньте приміщення, хто взагалі вас сюди впустив?

Я ніяково прокашлялася. Хто впустив, той боявся гніву дружини більше, ніж короля.

— Хіба ви не обговорюєте питання Академії?

— Це вас не стосується, — відрізав Артальд.

Ситуація виявилася неоднозначною. З одного боку, перечити королю при інших правителях порівняно з державною зрадою. Але з іншого боку, на кону стояло занадто багато, щоб так просто це втратити.

— Я є директрисою Академії, стофе, — низько вклонилася, — і не хочу перечити вашому слову, але хочу докласти всіх зусиль, щоб урятувати надію нації. Хіба не цього прагнуть усі присутні февни й нуар?

Зрештою, з однією зірковою парочкою я мала чудові стосунки. Невже не заступляться за мене? Але Ширад-февн хоч і дивився на мене із жалем і співчуттям у погляді, а говорити нічого не поспішав. Даріана-нуар й зовсім відверталася.