Розділ 21. Сокіл

За столом на хвилину повисла незручна пауза.

— Ви ж на посаді всього місяць? — оживив бесіду Арт. — Як вам нове місце?

— Хотів би я сказати, що все чудово, — чарівно посміхнувся Ксав’єр, — але можете собі уявити, що залишилося після вченої біля посади правління. Варто сказати, Алінґдон зітхнув із полегшенням, коли Валері оголосила, що повертається до своїх винаходів!

Сміх і завзятий настрій Ксав’єра не підтримали. Валері в цих колах любили, нехай вона була… вельми екстравагантною леді. Не кожен з упевненим обличчям зможе носити за пазухою мертву білку.

— Розумію, — Арт м’яко посміхнувся, і на секунду я впізнав у ньому свого друга, — повертаючись до вашого запитання, ні, постраждалих немає. Наскільки мені відомо, тільки в однієї дитини виникли… труднощі.

Це м’яко сказано, я вигнув брови. Кляті політики. Реанімація серця — це в їхніх промовах «труднощі». Не помер же!

Мою увагу привернув зовсім інший правитель. Той, що сидів мовчки, але з особливою ретельністю роздивлявся присутніх. Здавалося, він умів читати думки. Дивився в бік столу до того, як Хассан поставив туди руку. Посміхнувся жарту до того, як Ксав’єр встиг його вимовити.

Чи можливо це? Чи просто моя уява? Я уважно дивився на невідомого мені правителя, коли він різко підняв голову. Ми зустрілися очима.

Тобто ні, це було б неможливим — з такої відстані у вузькій щілинці побачити чужий погляд. До того ж правителі сиділи біля свічок і відчинених вікон із сонячним освітленням. Я ж сидів у непроглядній темряві. Побачити мене було неможливо.

І все ж невідомий правитель дивився на мене й усміхався.

— Стофе Артальде, — голос подав наймолодший серед присутніх, — план Академія обіцяв постачати Тотрію безплатною робочою силою в рамках відновлення країни після баталій. Нагадаю, усі битви відбувалися саме в нас.

— Тому що з ваших земель почався напад, — відрізав Арт.

Ах, молодець! Так тримати, друже! Дави його! Молодий правитель прокашлявся.

— І все ж, ви були згодні на такі умови, — тактовно посміхнувся він, — тепер же Академію зруйновано. Які подальші дії Аеліона?

Я затамував подих. Дістав невеликий осколок скла, щоб мигнути сонячним зайчиком на стіні, але не поспішав цього робити. Правильний час… Треба зачекати на правильний час.

— В Академії залишилися учні, тож усі домовленості дійсні.

— Скільки? — подався вперед Ксав’єр. — Гадаю, батьки навряд чи залишилися задоволені інцидентом.

Арт вагався. Він не очікував настільки відвертого запитання.

— У нас стався масовий приплив жителів із дітьми, тож ризикну припустити… Лишилось десять?

Король Аеліона зблід. Ксав’єр обурено підняв руки.

— Судячи з вашого обличчя, стофе, навіть менше. Тоді про яку компенсацію ми говоримо?

Ситуація загострювалася. Ось-ось правителі заявлять, що Академію має бути закрито, усі домовленості припинено. Почнуться виплати за завдані збитки. Мені тільки незрозуміла позиція цього Ксав’єра… Адже основні виплати припадуть саме на Алінґдон. Сам собі могилу риє?

— Скажіть, стофе, — користуючись красномовним мовчанням Арта, Ксав’єр продовжив, — а хто затіяв цю пожежу?

Я ахнув. Ось у чому справа. Цей хитрий лис вирішив звалити всю провину на драконів, тим самим зобов’язуючи саме Аеліон виплачувати компенсацію. Хороші діла! Сам напав, і сам же ні до чого! Я скрипнув зубами й підніс осколок до світла.

Сонячний промінь відбився на поверхні стіни.

— Розслідування ще триває, — відрізав Арт.

— Я чув, що винні дракони.

— Ви шукаєте новий привід для війни, февне? — король підняв брови й повільно піднявся з-за столу.

Я почав агресивно подавати сигнал Серафіні. Таким чином інші могли б і помітити, але на обережність часу не було. Ситуація загострювалася надто швидко.

— Наймиліші, не варто так злитися, — мовчазний правитель уперше подав голос. Він обвів увесь стіл поглядом і усміхнувся, як йому, певно, здавалося, щиро. — Щоб знову запустити Академію, потрібні лише кошти. Все в нашому світі вирішують гроші, чи не так? Інгуан Го цілком готовий поділитися ними в рахунок…

Правитель запнувся. Його погляд спіткнувся об стіну, на якій я все ще продовжував подавати сигнал. Я зрозумів, що він це побачив із того, як недвозначно чоловік дивився на червону картину, як запам’ятовував кожен показаний сигнал. Я тут же сховав осколок, але було занадто пізно.

— В рахунок чого, Ян-февне? — поцікавився Хассан.

Чорт, чорт, чорт!

— Прошу вибачити, — тихо промовив Ян, — скажіть, стофе, а часто у вас проводять світлові вистави на закритих зборах?

Арт простежив за поглядом правителя, а потім різко підняв очі в бік мого укриття. Я вилаявся ще раз, заради пристойності, і відповз далі від щілини. Якщо Арт мене й бачив, то знаку не подав.

— Вам здалося, февне, запевняю, нічого, крім випадкового відблиску драконячої луски, ви побачити не могли, — з королівською ввічливістю вимовив правитель Аеліону.