Розділ 16. Сокіл

Крик майже зірвався з моїх губ — небезпечний вибух емоцій, що був готовий ось-ось накотити хвилею. Я ніколи не виходив із себе. Не міг собі дозволити такої розкоші, коли на короля могли напасти будь-якої хвилини. Мені потрібно було бути зібраним, стриманим, розважливим, впевненим.

Ну й де моя клята впевненість зараз?!

З кухні вийшов спокійним кроком, перетнув коридор, перевірив дітей. За ними наглядав Шрам із якоюсь захопленою радістю спостерігаючи за донькою. Це мені було на руку.

— Я провітритися, — кинув генералові й вийшов із маєтку.

Мені потрібно було політати й заспокоїти голову. Покричати подумки зі щирою надією, що в такий час жодному дракону не спаде на думку літати й підслуховувати чужі крики.

Я скинув плащ, дав крилам вирватися назовні і злетів угору до зірок. Лусочки відчували кожен подих вітру, але холодно мені не було — навпаки, я використовував вітер як мені було зручно.

Перед очима миготів її образ, її силует, ледь помітна усмішка на губах. Як Серафіна дивилася на мене, як відштовхнула! І головне ж звинувачувати її неможливо в цьому! Ідіот тут тільки я!

Подумки крик зірвався ледь чутним риком дракона. Я злітав якнайвище до хмар, щоб скласти крила і стрілою летіти вниз. Крила відкривав в останню мить — так швидше приходив до тями.

«Соколе, у тебе все гаразд?» — голос-мелодія пролунав у мене в голові.

Я обернувся. Здалеку в мій бік летіли два дракони. Чорний і золотий.

«Шантель? — здивовано вимовив я, — не думав, що ви прибудете раніше світанку».

«Ми завадили?» — голос Артальда звучав холодно і відсторонено. Я відчутно напружився.

Арт ніколи так не спілкується. Що ці полісмени йому наплели? Я насупився, але не подав знаку. Вибух емоцій усередині випарувався відром води по розлюченому полум’ю.

«Збавляв стрес», — хмикнув у думках, але не отримав звичного сміху друга. Льодом повіяло навіть крізь луску. Ох, не до добра це.

Ми сіли на майданчик перед маєтком, вкривши його туманом і росою. Я підійшов до шафи, зняв із гачків спеціальні плащі, але вони не знадобилися. Арт і Шантель були в наядах, ніяково дивилися на мою незграбність. 

— Що ж, пройдемо всередину? — спробувала скрасити застояну тишу королева.

Лунаріси не будуть раді королівському подружжю, особливо посеред ночі. Але й відмовити їм не мають права. Чи є хоч якась межа напрузі в повітрі? Якби з нього можна було робити зброю, готовий заприсягтися, ніхто б не подумав нападати на драконів всує.

Альта Лунаріс, мама Серафіни, уже спала і її вирішили не будити. Гостей привітав альт стриманою посмішкою.

— Ласкаво просимо в нашу скромну оселю, стоф, — промовив чоловік і махнув у бік диванів, біля яких сиділи діти. — Чим багаті, тим і раді.

Його уклін був коротким до непристойності.

— Дякую за вашу гостинність, — не став тримати образи на дракона Арт, навіть вклонився у відповідь, — прошу вибачити такий пізній візит. Ми з дружиною розв'язували питання… делікатного характеру.

Я підняв брови. Делікатного? Підрив Академії?

Серафіна якраз приспіла із чаєм, коли ми розсілися у вітальні.

— Що ж, розслідування ще триває, — першим заговорив Арт, — але новини вже є і невтішні. У нападі брав участь дракон.

Я насупився, Серафіна злякано потягнулася до губ. А ось альт Лунаріс, здавалося, здивований не був. Передбачав таке від самого початку? Або доклав до цього руку? Око з нього не спускав.

— Це якась помилка, — пробурмотіла Серафіна.

Хотів би я бути з нею згоден, та от не виходило. Як не крути, а це було логічно. Той, хто пробрався в Академію, заклав вибухівку в проміжок між моїм перебуванням у спальні й уроком Серафіни. Занадто коротке вікно, щоби брав участь хтось ззовні.

Ні, це був той, хто знав про наші звички. Приїжджі кухарки, слуги, секретарі — навіть сам король був під підозрою. І, звісно, ми із Серафіною.

— На артефакті знайдено сліди драконячого полум’я, — Арт перебив директрису, — тому помилки бути не може. Артефакт надійшов із людських земель, звісно, але за підтримки когось ізсередини.

Рожеве волосся здригнулося на плечах, коли дівчина опустила голову. Ще трохи і вона розплачеться. Я відчував, якою межею ходила Серафіна, тож простягнув руку і стиснув її пальці у своїх.

Це був непомітний жест — принаймні майже, прикритий подушками та напівтемрявою кімнати. Але мені потрібно було її підтримати, дати знати, що вона не сама. Ми обоє тонемо в цьому човні.

— Тому поки що роботу Академії призупинено, — підсумував Арт.

Серафіна ще нижче опустила голову.

— Ми можемо щось зробити? — я подивився другу в самі очі. — Арте?

При інших я ніколи не використовував коротку форму імені короля, але це був винятковий випадок. Невже після всього, що ми пережили, він відвернеться від мене? Невже якісь підозри дії, очевидно когось чужого, розірвуть роки дружби?

— Можете, — замість короля відповіла Шантель, — покажіть усім, що Академія вистоїть всупереч всьому. Її потрібно відбудувати, і, — вона побіжно подивилася на спорожніле місце, де сиділи Афіра й Люсі, — у вас є дві учениці. Нехай вони стануть прикладом того, що надію нації неможливо зруйнувати якимось артефактом.