Розділ 13. Сокіл

На той час, коли ми зібралися летіти в маєток, більшість із королівської свити вже залишила територію Академії. З нами залишався Шрам як супровідник, дві служниці за особистою рекомендацією королеви й один стражник, який, як мені здалося, мав не стільки захищати нас, скільки простежити за кожним неузгодженим шерехом.

Дітей посадили на Шрама, чому Афіра була невимовно рада, Серафіна їх страхувала. Я кілька разів перевірив ремені, щоб усі дівчатка були в безпеці, і задоволено кивнув. Ляснув Шрама по боці.

— Летіть уперед, я наздожену, — крикнув їм.

— Ти не з нами? — Серафіна підвела брови і з відчутним дискомфортом посовалася в імпровізованому сідлі.

Так, я планував приєднатися пізніше.

— У мене є маленька справа, — підморгнув для заспокоєння її душі.

Не допомогло.

— Летіть, навіть не помітите, як я буду поруч, — тиснув сильніше.

До короля мене, очевидно, не пустять, та й Шантель була не в настрої для розмов. Вплинути на управління країною я б не зміг, а от провести власне розслідування — цілком.

У повітрі здійнявся запах пилу, і дракони м’яко злетіли до небес. Сонце гралося з їхньою лускою, поки крила плавно пропускали через себе хмари. Я ж повернувся в будівлю Академії.

Сірі похмурі стіни були вкриті кіптявою. Повітря було стисле й важке, дихати було складно. А на додачу душив ще й запах горілого дерева і тканини. Хрускіт гілок під моїми ногами лунав приміщенням, поки я йшов уздовж стін, що колись вселяли надію.

Тепер тут не залишилося нічого, окрім рідкісних подряпин об драконячі крила, залишених швидкими і рваними рухами мене, Серафіни, Люсі. Я лише на мить затримався і провів уздовж однієї з подряпин — скільки ж сили потрібно було в це вкласти?

Навряд чи це була Люсі — вона, хоч і невмілий дракон, але ще дитина. Вона б не змогла нанести подряпини такої глибини. Серафіна? Ні. Вона втратила свідомість задовго до підходу до цієї ділянки. Невже я так необережно йшов і зачіпав усе навколо, як недосвідчений дракон? Похитав головою.

Діра була в самому центрі коридору. Розволочене каміння валялося навколо. Я опустився на коліна і провів тильним боком руки вздовж країв отвору — рвані, східчасті, з плавним заглибленням униз. Там, де я торкнувся, камінь миттєво розкришився і опав униз. Цілісність усього матеріалу була не кращою за прогниле дерево.

Я насупився. І як так вийшло, що вибух пішов так глибоко під землю? Артефакт? Обережно я ступив на один із країв каменю — крихта одразу ж посипалася вниз, ледь не потягнувши мене за собою.

Ні, так справа не піде. І драконом не обернешся — занадто вузький отвір. Я почухав потилицю. Там унизу точно були докази застосування артефакту. Дізнався б якого, знайшов виробника і вибив би з нього правду.

Я обернувся в бік виходу з Академії. Як швидко мене знайдуть, якщо я впаду всередину і зламаю шию? Подумав. Розкинув цифри. Нескоро. Але чи був у мене вибір?

— Хай бережуть мене король і королева, — прошепотів, вклонився повітрю і зістрибнув униз, попутно намагаючись загальмувати руками й ногами.

Глибше всередину діра стала похилою, і я приземлився без шкоди власним кінцівкам. Обтрусився і озирнувся — світло майже не проникало, і мені довелося підпалити шматок тканини, щоби побачити хоч щось. Вибух зачепив велику ділянку землі, видробивши в ній печеру. Нічого незвичайного я, втім, не виявив — прохолодне підземне приміщення з вологим ґрунтом і рідкісними камінчиками. Тут би їжу зберігати.

Ех, доведеться все це закладати, інакше й будівля може піти під землю.

Я кілька хвилин ходив навкруги, прошерстив поверхню долонею двічі, але марно. Може полісмени забрали залишки артефакту? Я вже збирався вилазити, як раптом дещо привернуло мою увагу.

Слід від вибоїни. Згори цього видно не було, бо я дивився зі світлого боку в темний, але ось навпаки… Варто було мені підняти голову, як я побачив яскравий слід осколків каменю на одній стороні стіни, у той час, як інша залишалася звичайною землею.

Сумнівів бути не могло — це була дія артефакту, причому незвичайного. Він мав зробити якомога більшу дірку, розтрощивши при цьому підлогу Академії. Нам просто пощастило, що ґрунт знизу виявився досить м’яким і вологим, щоб діагональна реакція пішла нижче.

Хтось не просто хотів зірвати Церемонію. Він хотів зруйнувати будівлю дощенту.

— І навіть не побоявся б за дітей усередині, — хмикнув своїм думкам.

Скільки ворогів корони я знав, хто був би готовий на такі жорстокі маніпуляції? Підняв голову догори ще раз і важко видихнув. Простіше було перерахувати тих, хто залишався вірним короні — їх було в рази менше.

— Пора б збиратися, поки про мене не згадали.

Я почав видертися з утвореного кратера.

Перед тим як покинути приміщення Академії, я виглянув у вікно. Біля тенту Арта все ще стояла варта, значить він, як і раніше, не був готовий мене прийняти. Більше нікого я не помітив — ні Тома, ні Шантель, ні навіть полісменів. Усі разом сидять у наметі?

Що, до біса, взагалі можна обговорювати стільки часу?

Я вийшов з Академії і перетворився на дракона, розрізавши крилами небо. Якщо мене хтось і бачив, то не подав знаку — я спокійно ширяв на комфортній мені висоті. Думати заборонив одразу. Не вистачало, щоб хтось випадково підслухав те, що я встиг з’ясувати.