Розділ 11. Серафіна

Мені знову снився сон. Знову про нього.

Останнім часом з усіма нервами і стресами я спала тривожно, часто прокидалася, а тому до ранку нічого не пам’ятала. Але цієї ночі він знову прийшов до мене.

Ми сиділи на похапцем зроблених сидіннях із сіна й розмовляли. Розмовляли зі смаком полуничного варення і застояного цукру. Всередині було тепло й радісно, але щоразу, коли я тягнулася до нього, між нами ніби з’являлася відстань. Він сміявся. Я засмучувалася і тягнулася знову — і знову сидіння із сіна немов ставало довшим і довшим. Коли я не витримала і просто смикнулася в його бік, то провалилася у величезну безпросвітну безодню.

Прокинулася різко — розплющила очі, намагаючись усвідомити себе в новому місці. Не в кам’яних стінах. Не на сіні, а на похідних ліжках королівського намету. Повернула голову — Афіра спала праворуч від мене й солодко смоктала палець. Люсі поруч не було, мабуть, уже встала.

Я зітхнула, змахуючи останні залишки сну і вийшла на вулицю.

Сонце загравало з верхівками дерев і видимою частиною даху Академії. Я лише побіжно на нього подивилася, закусила губу, але жаліти себе часу не було. Потрібно було зібратися, поснідати і вирушати в маєток.

Про те, як відреагують батьки на мою раптову появу, думати не хотілося. Мені й дітям вони б, звісно, були раді, а от усьому королівському почту…

Ні-ні! Я побила себе по щоках! Усі проблеми вирішувати послідовно!

Смачний аромат виходив із крайнього намету, і я впевнено рушила в той бік. Яке ж було моє здивування, коли всередині я не виявила нікого, крім Шантель. Вона готувала. Причому, судячи з її вибілених рук і розсипаного чогось по поверхні, це були аж ніяк не м’ясні закуски, прийняті в драконів.

— Доброго ранку, королево, — я удавано вклонилася, зустрівши осудливу посмішку на губах подруги.

Миттєво розсміялася дзвіночком, щоб вона не сприйняла мої кривляння навсправжки. Вмостилася поруч із нею.

— Що готуєш?

— Круасани, — усміхнулася дівчина, — це фірмова страва в мене на батьківщині. Я знаю, що ти віддала б перевагу м’ясу, але…

— Я люблю і людську кухню, — знизала плечима, — і запах стоїть божевільний, тож, будь ласка, пригости!

Шантель розсміялася і пообіцяла дати мені на пробу першою, коли вони підійдуть до нашвидкуруч виготовленої печі. Допомогти я не могла, тому просто мовчки спостерігала за поспішними рухами королеви.

— Останнім часом це єдине, що мене заспокоює, — раптом поділилася Шантель, — готування. Якби не це, то я б зовсім не спала.

— Чому? — запитала й осіклася. — Якщо не хочеш, не відповідай.

Чи впевнена я, що хочу бути частиною королівських інтриг? Так, ми були добре знайомі і дружили, але мої батьки надто гостро висловлювалися про нинішній уряд. Щось мені підказувало, що деякі таємниці мені б краще не знати.

Але Шантель про це не думала. Складка промайнула між її брів, коли вона шумно видихнула і відштовхнула миску. Подивилася на неї довгим, важким поглядом.

— Я писала Маркусу, — зізналася вона.

Я зблідла. Кого мої батьки ненавиділи більше за короля Артальда, так це його злочинного брата Маркуса. І я, зізнатися, теж. Той факт, що Шантель писала йому… Я не знайшлася, що їй відповісти.

Що взагалі кажуть у таких ситуаціях? Не влаштовувати ж мені сцен із криками: «Як ти могла!». Могла, бо має владу в руках, і не мені їй вказувати, що робити чи ні. Тому я мовчала.

Шантель знову потягнулася до тіста.

— Я хочу докопатися до істини, розумієш? Є речі, які тільки він знає. Якщо мені тільки влізти до нього в довіру…

Я поклала руку на миску, обриваючи слова Шантель. Темним поглядом подивилася на неї, махнула головою.

— Я не хочу знати цього, стофо, — твердо відповіла їй, — упевнена, що все, що можна було дізнатися в… — осіклася. Вголос називати ім’я не наважилася, —… злочинця, уже дізналися. Не мені вказувати королеві, що робити, але в моєму праві це не слухати.

Шантель довго вивчала моє обличчя, мої очі. Думала, певно, що я така сама, як і всі, — відмовляюся прийняти цю сповідь і її чисті наміри. Але якими б вони не були, мені було страшно й огидно згадувати виродка, який зміцнив ненависть між народів.

Відповісти королева мені не встигла — до намету зайшли двоє полісменів, одягнених за формою. На них обох були майже карикатурні вуса й бородавки на носах, що нагадували величезну погано проварену картоплю. Єдиною відмінністю між чоловіками слугували окуляри — лише один із полісменів носив їх.

Побачивши королеву, вони вклонилися.

— Бажаємо міцного здоров’я, стофо Етьєнн! — вигукнули в один голос.

Шантель тільки кивнула, але від своєї справи відвертатися не поспішала.

Той, що в окулярах, прокашлявся і звернувся вже до мене.

— Лесро Серафіна Лунаріс, я гадаю? — запитав він, я підтвердила. — Прошу відповісти на кілька запитань, якщо вам не важко. Моє ім’я мег Фірольд, я — провідний слідчий у справі про підрив Академії для напівкровних шлюбів.

Я скривилася. «Напівкровні шлюби» звучало майже образливо. Подивилася на Шантель, але та лише махнула рукою, щоб я спокійно йшла. За етикетом без її дозволу цього робити не належало.