Розділ 10. Сокіл

Воїн скинув мокре пасмо із чола, відкриваючи вкрите зморшками обличчя. Шрам був ледь більший за мій, але здавалося, різниця у віці налічувала десятиліття. Ми билися пліч-о-пліч, але саме він був головнокомандувачем. Хто знає, скільки ночей не спав Шрам?

Якщо так порахувати, то Афіра вже народилася на той час, коли почалася війна з людьми. Чи переживав він за доньку, яка була з матір’ю в тилу ворога? Судячи зі зморшок — так. Проте навіть думати про це не хотілося.

Зараз він міцно обіймав ослаблену після першого перетворення доньку.

— У нас сталася трагедія в Академії, — Серафіна не відривала очей від дитини, від великих очей і світлого волосся. Дівчина хвилювалася, але голос її був твердий і впевнений, — була велика пожежа, але всі діти врятовані й у безпеці.

Обличчя Шрама закам’яніло — було неможливо сказати, про що він думав у той момент.

— Відновлення займе певний час, який я, як директриса Академії, пропоную провести в маєтку Лунарісів. Це найбезпечніше місце в Аеліоні після Парватського замку, звісно, і…

— Я згоден.

—… я особисто наглядатиму за дітьми.

Серафіна закінчила, але усвідомлення слів Шрама ще не прийшло до неї. Вона далі важко дихала й нетямуще дивилася — спочатку на воїна, потім на мене.

— Ви згодні? — уже не з тією колишньою впевненістю перепитала дівчина.

— Ну, Афіра вперше перетворилася на дракона, їй потрібне належне навчання, — він із любов’ю подивився на доньку, — те, що Академія комусь заважатиме, було зрозуміло від самого початку. Я здивований, що стоф не відправив більше драконів на захист.

Камінь у мій город. Не вберіг, виходить.

— Відправив до Церемонії відкриття, — я скрипнув зубами.

Шрам ніяково хмикнув, висловлюючи всі невисловлені слова цим смішком. Мовляв, молодець, відправив — що, сильно допомогло? Але вголос цього сказати не посмів би. Зрештою, короля так відверто ніхто не сміє засуджувати. Крім мене. І то, коли ніхто не чує ні мене, ні Арта.

Афіра голосно чхнула, перебивши наші уявні баталії та порожню розмову. Дівчинка замерзла — луска більше не гріла її в охолодженому від дощу лісі. Серафіна нахилилася до свого плаща й відірвала майже половину від нього, дозволивши Афірі закутатися в ньому, наче в ковдрі.

Так ми повільно, але впевнено прийшли в Академію. Летіти не стали з міркувань безпеки.

Будівля виглядала ще більш похмуро, ніж до цього — височенні стіни з темною цеглою і такого ж кольору вікнами. Від колишньої життєрадісності не залишилося і сліду. Я гірко зітхнув — стільки праці і дракону під хвіст.

— Ми все відбудуємо, — тихо пообіцяла Серафіна.

Я от тільки не зрозумів — говорила вона це Шраму, мені чи самій собі. Але їй ніхто не відповів.

— Серафіно! Соколе! — радісно вигукнула Шантель і кинулася на шию до директриси. — Ви раптово зникли, я вся збожеволіла від занепокоєння!

— За дітьми потрібен… постійний контроль, — здавлено прохрипіла Серафіна.

Королева відпустила подругу не відразу — минуло кілька хвилин, перш ніж вона, нарешті, усунулася. Шрам поклонився їй згідно з етикетом.

— Стофо Етьєнн, ви маєте чудовий вигляд, — галантно посміхнувся воїн.

— Тату, там мама прийшла, — Афіра міцніше стиснула долоню воїна й майже сховалася за його ногу.

Назрівала буря. Жінка на протилежному боці Академії мчала до нас із такою швидкістю, якій би позаздрили самі дракони. В очах її було справжнє полум’я.

— Відійдіть від моєї дитини, виродки! — заволала вона.

— Афіро, пограйся поки що з лесрою і Соколом, поки тато розбереться, гаразд? — швидко чмокнув доньку в лоб Шрам і віддав дитину мені в руки.

Очима сказав більше. Якщо не заберу Афіру зараз, вона почує слова, які дитині в її віці знати не годиться. Ми поспішили до намету з підлітками.

— Зупиніться! Це викрадення дитини! Ви — пришелепкуваті покидьки!

— Закрий вушка, Афіро, — хутко посміхнулася Серафіна, прикриваючи мене ззаду.

Від звуків це допомагало мало. Прокльони з боку мами дівчинки неслися страшні, хоча майже безпідставні. Вона лаялася, що дракони підпалили будівлю, чого знати ніяк не могла. Розслідування ще не було.

Шрам зупинив жінку, схопивши за передпліччя — навряд чи б вона змогла вирватися із цієї залізної хватки. Але нерозбірливі крики лунали ще довго.

У наметі біля наспіх спорудженого каміна сиділа Люсі.

— Твоя мама ще не приходила? — здивувалася Серафіна. Посадила Афіру поруч — дівчинка одразу солодко позіхнула.

— Ні, — Люсі знизала плечима, — я не думаю, що вона прийде, лесро. Їй немає до мене діла.

— Може затрималася на роботі? — запитала Шантель.

Вона відсунула поділ намету й увійшла всередину.

— Стофа Етьєнн! — очі Люсі розплющилися, вона різко й незграбно підстрибнула, доклала руку до серця і спробувала вклонитися.

Майже впала. Шантель підійшла до неї ближче й потягнула за плечі вгору.