Глава 1

Весняне сонце лагідно освітлювало сад Об'єднаної академії. Дерева вкривалися молодим листям, а легкий вітер приносив аромат квітів.

Марк Кайєл сидів на дерев'яній лавці, перегортаючи сторінки книги. Сьогодні в нього був вихідний, тому він вирішив провести ранок у тиші.

— Марку.

Він підвів голову.

До нього підійшла Емма Рейєл.

— Привіт, Еммо.

— Можна?

Вона кивнула на вільне місце поруч.

— Звісно.

Емма сіла біля нього. Декілька секунд панувала тиша.

— Марку... може, нам одружитися?

Він здивовано подивився на неї.

— Чому ти знову про це?

— Ми давно знаємо одне одного. Добре ладнаємо. Хіба цього недостатньо?

Марк закрив книгу.

— Для когось, можливо, достатньо. Для мене — ні.

— Ти досі чекаєш на свою істинну?

— Так.

— А якщо ти її так і не зустрінеш?

Марк ненадовго замислився.

— Тоді, мабуть, не одружуся.

Емма важко зітхнула.

— Тобто готовий прожити все життя сам?

— Якщо так складеться.

Вона мовчки дивилася на нього.

— А якщо ти зустрінеш свого істинного? — спокійно запитав Марк.

Емма не вагаючись відповіла:

— Я від тебе не піду.

На його обличчі з'явилася ледь помітна сумна усмішка.

— Не обіцяй того, чого не можеш виконати. 

— Я знаю, що люблю тебе.

Марк опустив погляд.

— Еммо... Я завжди ставився до тебе як до сестри.

Вона заплющила очі, ніби ці слова завдали їй болю.

— Жодного разу... не дивився на мене інакше?

— Жодного.

Запала тиша.

— Пробач.

Емма похитала головою.

— Тобі нема за що вибачатися.

Марк підвівся.

— Я щиро бажаю тобі щастя. І якщо одного дня доля приведе до тебе істинного, то вас буде тягти одне до одного і ти це добре знаєш.

Емма нічого не відповіла.

Вона повільно відійшла на кілька кроків. Її тіло огорнуло м'яке зелене сяйво. За мить на місці дівчини вже стояла велична зелена драконка.

Вона востаннє подивилася на Марка, розправила крила й легко здійнялася в небо.

Марк мовчки проводжав її поглядом.

Він щиро бажав Еммі щастя.

Та навіть не здогадувався, що зовсім скоро доля змусить його засумніватися в усьому, у що він вірив із самого дитинства.