Розділ тринадцятий

Приховавши посмішку з обличчя, дівчина збентежено оглянулась довкола, немов чекаючи від когось підтримки. 

Звісно, вона, як найвіддалена принцеса імперії, повинна була якось вбивати свій час, тож їзда на коневі та бої на мечах стали прекрасними способами скоротити й без того нудний час. 

— Я... 

— Якщо хочеш сказати, що тобі просто повезло, то не треба. Я достатньо на них їжджу щоб впевнено сказати, що так змогла б зробити тільки справжня вершниця з досвідом. 

Не розуміючи, як вийти з цієї ситуації, Мірабелла розгублено блукала поглядом по Емілю, зрештою тяжко опустивши голову, здаючись. 

— Так, гаразд, я згідна з тобою. Я справді трішки навчена їзди на них. 

— Трішки?

— Приблизно... З восьми років. 

Бажаючи провалитися крізь землю, принцеса ніяк не наважувалася підвести погляд, доки не відчула теплі фаланги рук на своєму підборідді, що змушували її ще раз поглянути на нього. 

— Радий чути, що ти навчена такому. Що ще ти планувала від мене приховувати?

— Більше нічого...

— Міро.

Прикушуючи внутрішню частину губи, дівчині захотілося заплакати від безпорадності, адже принцесі, як і будь-якій вихованій дамі не гоже було таким займатися. 

— Ну... Ще трішки навчена самообороні... І шпигунством...

Намагаючись не дивитися на чоловіка, принцеса поглядом блукала по степах, уникаючи будь-якого зорового контакту. 

Почувши рідкий замах вітру, Мірабелла швидко ухилилася, виставляючи руку перед собою в захист, шоковано спостерігаючи за Емілем, задоволеним своїм маленьким бешкетництвом. 

— Що ти...

— Що ж, з цим у тебе бачу також проблем немає. А ось зі шпигунством я б посперечався. Проникати у чужі будинки під прикриттям ти все ж таки не вмієш. 

Усміхнувшись, чоловік застрибнув на Фіо, поглядом вказуючи дружині на Фалеса, що спокійно чекав своєї участі. 

— Але ж він...

— Віднині він твій. Ти вже достатньо добре порозумілася з його гонором, тож поручаю його тобі.