Розділ дванадцятий

Він з неба впав?

...

Так. Так, точно впав. І добряче так вдарився. 

Стоячи посеред жовтого степу, по якому бігали дикі коні, Мірабелла на мить задумалася, чи можна їй повернутися додому, де їй не буде потрібно ризикувати життям заради забави. 

Дочекавшись Еміля, що впевнено вів двох великих коней, дівчина скептично оглянула їх, побоюючись цієї мужності. Якщо один такий кінь її ударить — вона помре чи просто переламає кістки?

— Еміль... До цього моменту мені здавалося, що ти звичайний королівський ректор, що цілими днями сидить за книгами та паперами, а не намагається вкоротити собі віку... Може, я весілля переплутала і вийшла не за того?

Усміхнувшись такому звинуваченню, чоловік обережно підвів їх ще ближче, дозволяючи принцесі погладити великого монстра, що ось-ось міг би її вдарити. 

— Принцесо, це дуже мило з вашого боку, та боюся ви таки нічого не переплутали. Я може і був поважною людиною, та це не означає, що відрізав себе від задоволення у цьому житті. 

Я, як і ви, обожнюю свободу, тож це була одна з тих причин, чому я дозволив вам бути в будинку під образом кішки. Я просто хотів, аби ви бажали вернутися сюди, уявляючи наш будинок не як клітку, а як новий простір для життя. 

— ...

Не знайшовши, що сказати у такій ситуації, дівчина просто продовжувала гладити великого, чорного коня, що спокійно йшов на контакт з незнайомкою. 

— Це Фалес. Хороший кінь. Спокійний. Взагалі йому не подобаються чужі люди, та коли вони приходять зі мною, то все ж дозволяє себе чіпати. 

— У нього є господар? 

— Ні, він загалом дикий кінь і визнає всього декількох людей, враховуючи мене. Мені два коня не потрібно, тому він і залишається без постійного господаря. 

— А це... — обернувши голову, Мірабелла поглянула на сірого коня, що видавався ще більшим за чорного, та був налаштований менш дружелюбно в її сторону. 

— Фіо, мій кінь. Ось його краще не чіпай, крім мене та старого конюха він нікого не підпускає до себе. Колись скакала на конях?

Добре подумавши над своєю відповіддю, Мірабелла дійшла висновку змовчати про деякі деталі особистого життя, вдаючи невмілу маленьку принцеску, що нічому не навчена. 

— Мені не дозволяли їздити на конях, лише зрідка брати погоджувалися брати мене в ролі пасажира. Невже хочеш навчити мене верхової їзди?

Зробивши нажаханий вираз обличчя, дівчина обережно підійшла до чоловіка, невинно нахилившись ближче до його обличчя. 

Помітивши таку поведінку, той лише усміхнувся, простягаючи до неї свою руку. 

— Все буває вперше. Хочеш прокататися зі мною?

Киваючи, Белла впевнено вклала у його руку свою долоню, підходячи все ближче до цього самозакоханого ректора (і не питайтеся, звідки вона взяла, що він самозакоханий), наче саме він зумів би захистити її від усього лихого. 

Допомігши дівчині сісти на коня, Еміль впевнено застрибнув в сідло, наказуючи Мірі якомога сильніше триматися за нього, аби позбутися будь-якого ризику впасти на землю. 

— Раз ти вже їздила на ньому, думаю, не варто пояснювати тобі про легке трясіння при їзді. Якщо щось не так відразу кажи, гаразд?

Поглянувши у ніжні блакитні озерця, що так впевнено дивилися на неї, Мірабелла впевнено кивнула, нагло огортаючи чоловіка своїми обіімами. Коли ж ще випаде нагода безпідставно обіймати це прекрасне тіло?

Легко поскакавши полями, закохані на мить забули про всі існуючі проблеми, просто слухаючи стукіт копит та легкий спів вітру, що наче намагався їм щось сказати. 

Насолоджуючись моментом, кожен з них мав на думці бажання зупинити час навічно, що тихо жевріючи у серці, грів їхні самотні душі, що нарешті з'єдналися воєдино. 

За цією ідилією подружжя зовсім потонуло у своїх почуттях, повертаючись до реальності лише в той момент, коли кінь раптово зупинився, та не даючи і секунди на усвідомлення вершникам, різко подаючи передніми копитами догори, тим самим скидаючи чоловіка на землю. 

Ледь втримавшись на Фалесі, що, як виявилося, нажахався степової змії, Мірабелла швидко пересіла на сідло, тягнучи повіддя в потрібному напрямку, паралельно погладжуючи бідну тварину, що не витримуючи, галопом поскакала степами, зовсім ігноруючи вершницю.

— Фалес! Фалес, стоп! Все добре, її немає, зупинися!

Намаючись не впасти, дівчина продовжувала заспокійливо гладити коня, паралельно повільно повертаючи контроль у свої руки, до моменту повного спокою тварини. 

Впевнено вернувшись до Еміля, що весь час мовчки чекав на принцесу, дівчина швидко застрибнула з нього, даючи повіддя йому в руки. 

— Бідолашний побачив змію та геть зійшов з глузду, та, на щастя, дуже швидко заспокоївся. Ти як? Цілий?

— Міро...

— Так?

— Це ти так на коневі ніколи не їздила?