Розділ сьомий

Дні, проведені з двома прекрасними людьми пролетіли занадто швидко, наближаючи момент приїзду того покидька. 

Після тієї жахливої події Мірабелла буквально ні на мить не покидала сім'ю, дозволяючи собі востаннє відчути їхню любов до себе. 

Ізабелла вічно гралася з нею всякими химерними іграшками, та це хоч і було досить глузливо як для принцеси, у подобі кішки Мірі приносили задоволення такі ігри, в особливості посмішка дівчинки. 

Еміль же ж брав її до себе по вечорах. Дівчина частенько просто сиділа в нього на руках поки він працював, була присутня абсолютно на всіх звітах його учнів, іноді чоловік просто розповідав їй про свій день, а іноді — вони разом засинали в ліжку, доки його гаряче тіло зігрівало кішку у своїх обіймах. За ці дні вони стали справді немов одна сім'я, Мірабелла все частіше ловила себе на думці про те, що уявляла себе господинею цього дому, та по ночах, коли вона все ж залишалася одна зі своїми думками, її накривала хвиля безмежного суму, пригадуючи скорий візит Чарльза. Ну чому цей покидьок такий... покидьок?

У день прибуття чоловіка дівчина просто засіла на одному з підвіконь бібліотеки, оскільки внизу, де сиділи чоловіки, були відчинені вікна, та вона спокійно могла чути їхню розмову. 

— Минулого разу ви вчинили справжній бунт під моїм будинком та налякали людей, містере Бекквуд. Надіюсь, причина є різкою, інакше мені прийдеться вжити заходів стосовно вашої поведінки. Що ви хотіли?

— Не судіть строго, Еміле. Як ви знаєте, скоро ви одружитесь з принцесою Мірабеллою, яка з самого початку була призначена для мене. Мене це неабияк вразило, тож я на емоціях став поводити себе негідно свого статусу. Сьогодні ж... Я просто хочу зрозуміти, чи буде вона в добрих руках...

Промовивши це просто в жахливому тоні, Белла розуміла, що скоро їй настане кінець. Чарльз умів красиво говорити, та поведінка з вчинками могла тільки бажати кращого. 

— Можете не хвилюватися, вона у гідних руках. Це все?

— Що ж... Буде жорстоко щодо вас не повідомити про одну особливість принцеси, а також про її безвідповідальні дії. 

— Що ми маєте на увазі, пане Чарльзе?

— Правда в тому, що у королівського роду є одна особливість — при бажанні перевтілюватися в одну тварину, що була визначена з народження. 

— Я знаю про їхню особливість. Ви це хотіли розповісти?

— Минулого разу на мене напала кішка...

Це кінець. Невже це справді кінець?

Не витримуючи тиску та гіркоти на душі, Мірабелла навіть не стала слухати до кінця, просто обережно вибігаючи в сад. Зараз вона просто візьме всі свої речі та втече додому через огорожу. Ось і все...

Швидко перестрибуючи паркан, дівчина побігла геть до замку, входячи через чорний хід назад у своє крило. 

Меліс, радісно обіймаючи її, швидко підготувала ванну, паралельно випитуючи всю інформацію, здобуту за ці дні. Принцеса ж відмовлялася розповідати все як є, мовивши, що Еміль справді є прекрасною людиною. Далі все було як у тумані: довгі безсонні ночі у своєму холодному ліжку, нудотні дні, що буквально пролітали повз неї, жар, що відмовлявся спадати, і розуміння, що ніхто не збирається скасовувати їхнє заміжжя. 

Може, чоловіку просто відмовили? Може, він просто з жалості дозволить їй жити з ними, ставлячись до неї як до чужинки? Може...

Може ставало занадто багато, буквально виїдаючи дівчину зсередини, і хоч Меліс розуміла, що щось пішло не за планом, допомогти бідолашній суттєво не могла ніяк. 

Ось так і пролетіли два тижні, наближаючи день, коли її життя зміниться так сильно, як тільки можна. 

На щастя, останні дні перед тим Меліс таки змогла дістати дівчині необхідні трави, тож минулі ночі принцеса хоча б могла нормально спати, а жар таки зумів покинути її тіло. 

— Принцесо, прокидайтеся! Сьогодні ж ваше весілля!​