Розділ шостий

Різко випустивши книгу з рук, Мірабелла обережно підбігла до вікна, виглядаючи на вхідні двері внизу. Там стояли двоє заможних чоловіків, одного з яких дівчина впізнала одразу: кучерявий, блідошкірий брюнет з мечем у руках, що був другом її старшого брата та по сумісності одним із кандидатів їй в чоловіки, якому вона декілька разів жорстоко відмовляла. Чарльз...

— Еміль! Я зараз виб'ю ці двері з петель! Впусти мене або я ввійду сам і переріжу всіх твоїх слуг!

Що він тільки щойно сказав?

Не вірячи власним вухам, принцеса перевтілилася назад у кішку, та обережно спустилася на перший поверх, де вже стояла до чортиків перелякана Ізабелла разом зі слугами, що не наважувалися відчиняти двері. Цей бовдур... Йому тільки владу і подавай, а розуму що не було так і немає. 

Дівчина розуміла, що необхідно щось зробити, та навіть вийти у подобі кішки було б для неї прямим порталом у пекло, оскільки цей ідіот прекрасно знав її другий облік. 

Роздумуючи над всіма ризиками та наслідками такого рішення, десь всередині жінки народжувалося відчуття господарки цього дому, що повинна його захистити. Божевілля? Можливо.

Але іншого вибору вона не бачила. 

Вибігши за двері, жінка настрибнула прямо на обличчя чоловіка, хоч на секунду змушуючи його замовкнути від цього галасу, що збирав довкола все більше зацікавлених людей. Звісно, її швидко скинули, та граційно опустившись на лапи, жінка впевнено задерла підборіддя, махаючи хвостом зі сторони в сторону. 

— Ти?!
Вочевидь не розуміючи її присутності, Чарльз шоковано дивився їй в очі, доки його колеги дивними поглядами спостерігали за чоловіком. 

Той вдавав що не помічав їх, та згодом все ж взяв себе в руки, різко розвертаючись геть. Підійшовши до своєї карети, чоловік знову обернувся, на останок попередивши: — Хай надішле мені офіційного листа як прибуде, мені потрібно з ним поговорити. Особливо тепер. 
Його люди дивилися на нього як на божевільного, та йому, як завжди, було байдуже про думки людей. 

Як вона повинна передати це Емілю? Та і, видно, Чарльз точно видасть її спектакль. Це кінець...

— Іріс! Іріс, ти насе врятувала! 

Не пройшло і секунди, коли Міра вже літала в руках маленької дівчинки, що радісно кружляла разом з бідною тваринкою. Ця радість... Як же добре знати, що ти впоралася і зуміла викликали у людини посмішку.

— Він такий дивний! Так злякався кішки, що аж заговорив з нею! Не бійся, я обов'язково передам все брату! Ти ж у нас розумниця!

— Няв!

Близько до десятої вечора вернувся і сам господар дому, вочевидь збентежений розповіддю сестри про божевільного чоловіка.

Принцеса у той момент була в нього на руках, чудово вдаючи, що її не існує. Коли мова зайшла про розмову до кішки, Еміль дуже красномовно поглянув на неї, немов розуміючи все і всіх, та попри це ніяк не прокоментував дійство, продовжуючи уважно слухати. 

Коли Ізабеллу відправили до сну, подружжя залишилося одне в кімнаті, тож аби хоч якось заполонити мовчання між ними, Мірабелла побігла до ліжка, лягаючи з самого краю. 

Еміль ще трішки попрацював над паперами, зрештою також лягаючи спати. Іріс він загарбав до себе в обійми, у яких було настільки приємно, що Белла усіма можливими способами стримувала бажання перевтілитися назад у жінку, аби відчути те тепло всім своїм єством.

Лист уже був відправлений із запрошенням на чай, що на ділі означав наближення великої катастрофи, адже Чарльз не той, хто буде змовчувати її секрет. Це нагнітало, оскільки вона розуміла — скоро їй буде знову холодно.

Можливо, вони навіть розірвуть домовленість на шлюб, завдяки чому Мірабелла знову буде одна.

Все станеться так, як їй і хотілося. Адже так?