Розділ п'ятий

Іріс... Дівчина ніколи й подумати не могла, що її, принцесу цілої імперії, могли б так назвати. Це ж божевілля та відкрита наглість! ... Могла б бути, якби вони знали, що вона є нею. А насправді ж якщо хтось і проявляє неповагу та порушує якісь правила то саме вона...

Після цієї злісної розмови дівчинка побігла на чаювання до своїх подруг в їхньому саду, що знаходився за будинком, а Мірабелла ж використала цю можливість нарешті дібратися до своїх речей, хоч трішки навівши лад і нормально поснідавши, адже за те, що кішку необхідно годувати, всі чомусь колективно забули. 

Переховуючи речі в той самий сад, дівчина на мить затрималася, почувши веселий дитячий сміх, сповнений тієї безтурботності та звичайних радощів, яких уже давно не було у звичайних дорослих людей, в тому числі й у неї. Ізабелла виглядала настільки милою, настільки ніжної та настільки щирою, що у принцеси забракло мови.

Закопавши речі, Міра вирішила трішки поспостерігати за дітьми, залізли на одне з високих дерев, на якому вже жовтіло колись зелене листя. Квіти також по трохи в'яли, не витримуючи холоду, та потрібно було визнати, що в цьому саду чомусь було аж занадто тепло як для початку осені, чому постарався, мабуть, сам господар дому. І це було по особливому прекрасно...

— Вони такі милі, чи не так?

Не очікуючи чийогось голосу, Белла різко обернулася, падаючи з гілки прямо на руки чоловіку, що міцно пригорнувши її, зі щирою усмішкою продовжив: — Коли мама померла сестра була ще зовсім немовлям, тож підростаючи, їй потрібно було давати значно більше любові, ніж зазвичай повинен був давати старший брат. Це було складно, враховуючи, що я паралельно навчався в академії, вів домашні справи як повноцінний господар дому та ще й підробляв звичайним сільським репетитором, якого винаймали міщани та люди середнього стану, що мали змогу здобувати освіту. Тим не менше, я намагалася по максимуму доглядати за Ізабель, аби вона нічого не потребувала.

Дивовижно, правда? 

Затримавши дихання, дівчина уважно слухала чоловіка, що на мить зумів розкрити свою душу хоч комусь, оголяючи вразливі місця. Те, як він виглядав... Мабуть, він відчув полегшення, нарешті поділившись своїми проблемами з кимось. Довіра... Це багато вартувало в наш час, хай навіть для нього вона була самою звичайною кішкою.

Співчутливо пригорнувшись ближче, Мірабелла стала ластитися під його рукою, та немов підтримуючи, мурчати. Видно, чоловіка це трішки навіть розвеселило, адже він по щирому усміхнувся, та піднявши кішку вище, обережно, ніжно поцілував в голівку між вушками, вкладаючи всю свою любов. 

І це було настільки... настільки ніжно, що вона геть завмерла, неначе статуя. Була б вона зараз в обліку людини, то стояла як червоний буряк, а на очах, мабуть, застигли б сльози розчулення, адже любов'ю у свій час родина її таки обмежила. Та що там... Як незаконно народжене дитя, від союзу короля та звичайної покоївки, у неї не було б шансу навіть вижити, якби королева не змилувалася над немовлям та не наказала виховувати її у самому дальньому крилі замку, якомога далі від інших членів сім'ї. Звісно, вона була з ними знайома, зустрічалася не раз, щомісяця вони проводили спільну вечерю та... Любові там як такої не було. Вона була для них просто звичайна знайома, яка не вартувала особливої уваги. 

А зараз... Спостерігаючи за пожовтілим листям на деревах, холодним вітерцем та сирим, похмурим небом, вона відчувала тепло... Тепло від усмішки маленької дівчинки, тепло від, на перший погляд, холодного та відстороненого чоловіка, родинну любов, яка панувала у цьому будинку, і це було по істинному прекрасно. На мить вона навіть зраділа, що стане членом саме цієї сім'ї. Та... Хіба зможуть вони полюбити та прийняти її так, як роблять це з нею у подобі кішки?

— Про що задумалася, Іріс? — голос Еміля відірвав її від думок, змушуючи поглянути на нього своїми смарагдовими очима. Він дивився на неї так, наче знав і розумів усе, просто не міг сказати. Але це неможливо. Неможливо знати, що звичайна дворова кішка є справжнісінькою принцесою, та ще і його майбутньою дружиною. — Ти виглядаєш значно краще, ніж декілька годин тому. Навела порядок?

Не розуміючи, жартує чоловік чи говорить цілком серйозно, дівчина просто занявчала, міцніше пригортаючись до гарячого тіла. Чесно кажучи, вона вперше відчула себе дійсно потрібною...

Можна вона залишиться у них кішкою назавжди?

Увечері того ж дня Еміль поїхав кудись по своїх справах, а Ізабелла втомлено лягла спати, залишаючи принцесу одну на весь будинок. Тепер вона дійсно могла спокійно переміщуватися по ньому, не маючи страху натрапити комусь на очі.

Тож, дочекавшись, поки всі слуги розійдуться по своїх справах, дівчина спокійно перевтілилася назад у людину, спостерігаючи за своїм відображенням у великому дзеркалі в холі. Її густе фіолетове волосся стало хвилястим, очі знову вернули свій звичайний відтінок, на обличчі замість хворобливої блідноти вперше за довгий час був рум'янець, і... вона виглядала живою. Не як нікому не потрібна, покинута та Богом забута хвора принцеса, а як жива, сповнена енергії жінка, що була готова звернути цілі гори до своїх ніг. 

Бажання блукати по будинку більше не вирувало в її грудях, тому вона просто вирішила піти до бібліотеки, та спокійно провести час на самоті. 

Зайшовши в невелику кімнатку, Мірабелла декілька хвилин просто спостерігала за столицею з вікна, що вирувала власним життям, зовсім не помічаючи чужинку. Зрештою та взяла одну з художніх книг, й сівши на велике, м'яке крісло-гойдалку, накрилася ковдрою, відчуваючи особливу енергію цього місця. Дивовижно... Вона тут буквально декілька днів, а вже відчуває себе настільки затишно в цьому домі, неначе провела в цьому домі цілу вічність. Це навіть трішки лякає.