Розділ четвертий

Прокинувшись у мінливому настрої, принцеса оглянулася по сторонах, не помічаючи нікого стороннього у просторій спальні. Вона лежала прямо по центру його ліжка, чоловіка не було видно зовсім, отже — вже був як мінімум ранок.

Тихенько зістрибнувши звідти, дівчина стала планувати свої подальші дії, адже її речі все ще знаходяться на вулиці перед будинком, а ходити у вигляді неохайної кішки було б для неї занадто складно морально. Тож, обережно підійшовши до вікна, вона розрахувала всі можливі наслідки стрибка, але розуміла — назад з речами їй так чи інакше не вдасться потрапити. Оскільки це був другий поверх, зістрибувати прямо за землю було б небезпечно, отже — підвіконня будуть слугувати їй сходинками. Головне, аби ніхто не помітив її у вікні раніше часу, адже якщо речі не можна забрати до середини, їх хоча б необхідно було переховати, а себе привести до ладу. 

— Ну і куди це ми зібралися? Невже хочеш стрибнути?

Нажахано обернувшись, Мірабелла не втримала рівновагу та впала на підлогу, дивлячись на Еміля знизу вверх.

— Няв!

— Дурна кішка, ти ж лапки зламаєш, якщо так зробиш. Хіба ти мене не розумієш? — беручи дівчину на руки, він впевнено попрямував на вихід, погладжуючи її по голівці. — Ізабелла зараз вчить уроки зі своїм викладачем, не хочеш допомогти їй? — поглянувши на неї своїми блакитними очима, той посміхнувся, немов намовляв не кішку на допомогу, а когось значно цікавішого, як от поважну людину. 

Збентежена його такою поведінкою, Міра просто замовкла, пригорнувшись до нього ще більше. Як не крути, а вона завжди була мерзлячкою, і поки є можливість, чому б її не використати та не зігрітися в чиїхось псевдо обіймах?

Уроки проходили у її спальні за письмовим столом, та чесно кажучи, картина принцесу досить сильно вразила: дівчинка сиділа зовсім без лиця, повторюючи одну й ту саму фразу уже мільйонний раз, не в змозі її зрозуміти. 

Відчувши, що ту більше не тримають, жінка швидко застрибнула з рук, підбігаючи до засмученої дівчинки, що навіть не помітила їхньої присутності.

— Няв!

— Киця! — помітивши тваринку, Ізабелла швидко вернула собі обличчя, радісно простягаючи їй руки. — Ох, я так рада, що ти тут! 

— Бачу, навчання йде не в найкращому напрямку, так? — Еміль також підійшов ближче, кивком вітаючись з чоловіком, та торкнувшись носика сестри, щиро усміхнувся її обуренню. 
Вона така мила...

— Братику, ти вже підшукав ліжечко нашій киці? Не буде ж вона на холодній підлозі спати!

— Звісно не буде. Гадаю, навряд чи якесь маленьке котяче ліжечко зрівняється з моїм. Чи не так? — підморгуючи принцесі, та взагалі втратила дар мови, відчувши прямий флірт у її сторону. Він божевільний? Як можна загравати з кішкою?

— Вона буде спати з тобою? Так нечесно! Я також хочу! 

Не мовивши й слова, він спокійно попрямував до дверей, побажавши дівчатам удачі. Коли ж чоловік все-таки пішов геть, повітря немов стало чистішим, завдяки чому та вже могла без хвилювань спокійно видихнути, лежати в обіймах дівчинки. 

Далі урок продовжувався у значно легшому русі, адже немов тривоги пішли геть разом за чоловіком, залишаючи тільки спокій та гармонійну атмосферу навчання. Погладжуючи кішку, Ізабелла таки зуміла взяти себе в руки, вже більш прогресивно запам'ятовуючи інформацію.

Міра ж просто заснула, не витримуючи цієї знудженої атмосфери. Проснулася вона вже наприкінці, коли дівчинка несла її до рук свого брата, що ретельно переглядав стопку паперу. 
Він виглядав таким... сексуальним, поки працював. 

— Братику, киця вже заскучила за тобою! Ти повинен їй показати весь наш будинок! 

— Няв!

Вона? Заскучила? За цим чоловіком? Дівчинка тямить, що каже?

— Ох, так вона заскучила зі мною. Дуже радий це чути, — усміхнувшись, він відклав документи, простягаючи руки до кішки. Неначе поглядом читаючи її думки, Еміль підвів очі на сестру, вже більш серйозним тоном продовжуючи: — Ізабель, нам потрібно дати їй ім'я, чи не так? Не буде ж вона вічно просто кішкою. Хоча... Їй досить підходить така кличка, правда, кицю? 

Господи, чому він на неї так дивиться? Чоловік дійсно божевільний?

— Няв...

— Ось і я так думаю. Як тобі ім'я... Іріс?​