Розділ третій

— Отже... Ти знайшла цю кішку в нашій бібліотеці? Як вона туди потрапила?

— ...

— Братику, це не має значення! Я хочу цю кицю! — обіймаючи принцесу, дівчина весь час то притискала її до себе, то ледь не пускала в вільний політ, змушуючи Мірабеллу тримати за її одяг кігтями. 

Спальня, у яку вони зайшли, все ж належала господарю цього дому, і по сумісності її майбутньому чоловіку. На жаль, а може і на щастя, та він ще не спав, читаючи книгу під сяйвом свічок. Помітивши тваринку, Еміль неабияк здивувався, та швидко взявши себе під контроль, почав спокійно розпитувати що до чого. 

Він був... Досить привабливим. У нього було довге, рідке волосся золотистого кольору, що зараз вільно спадало по його плечах, нічим не зібрано, та блакитні очі, у яких немов можна було втопитися. Фігура була досить струнка та підтягнута, на цей момент нічим не прихована, завдяки чому Белла з задоволенням насолоджувалася видом оголеного преса, який раніше могла побачити хіба що у воїнів, що любити проводити тренування на їхній території. 
Погляд у чоловіка був прямим, але теплим, тож страху бути вбитою чи викинутою на вулицю не було, хоча атмосфера в кімнаті являлася дещо дивною, змушуючи принцесу таки хвилюватися. 

— А якщо вона якусь хворобу несе і її спеціально підкинули до нас? Не думала про це? Дай но мені її сюди. 

— Няв! 

Стривожено висячи на руках панянки, що підходила все ближче до свого брата, Міра ледь не втратила свідомість, коли на диво міцні, теплі руки не взяли її до себе, ніжно погладжуючи шерсть. Це... Жах. Чому вона зараз в обіймах чоловіка, який взагалі не повинен був знати за її існування в цьому будинку? Дуже добре, що Меліс ніяк про це не дізнається, ато старенькій ще б серце заболіло. 

— Та чому б нас хотіли убити, братику? Ми ж такі хороші!

— Ліль, те, що ми хороші, не означає що в нас не може бути ворогів, розумієш? До того ж новина про моє одруження з принцесою уже розлетілося по всьому континенту, тож тепер нам потрібно бути ще більш обачними. 

— Для чого ти взагалі погодився на це? Ти ж мав право відмовитися!

— Няв! — немов кивнувши на слова дівчинки, Мірабелла також поглянула на чоловіка, вже через хвилину зрозумівши, що щойно видала себе. Адже як кішка може розуміти людину?!

— Братику, дивися! Навіть киця зі мною згідна! 

— Та-ак, я помітив...

Лежачи на колінах Еміля, що тепер дивився на неї зовсім іншим, більш пронизливим та зацікавленим поглядом, їй забракло клепки щось вигадати, тож не довго думаючи, вона просто пригорнулася до нього, вдаючи, що він їй сподобався. І... 

— Гаразд, ми візьмемо її. 

Це спрацювало!

— Але вона в межах безпеки буде жити зі мною. 
...
Це провал...

— Добре! Ось і домовилися! А тепер я спатки!

Не гаючи більше і хвилини, дівчина вибігла з кімнати, залишаючи беззахисне створіння на самоті з самим справжнісіньким демоном, що міг би в будь-який момент спіймати її на гарячому. 

— Що ж... Тепер ми залишилися з тобою зовсім на самоті, кицю... Знаєш, багато благородних дам зараз тобі заздрили б не на жарт, як роблять це з принцесою. Чудово, що ти звичайна кішка, чи не так? — погладжуючи тремтячу від страху тваринку, жінці тільки зараз прийшло усвідомлення, що притиснута вона не до його одягу, а до його гарячого, розпеченого тіла, що потрохи зводило її з розуму. Не

Еміль ще начебто насолоджувався цим, немов розумів, як впливає на неї, та оскільки їй не можна було лишній раз нагадувати йому про розуміння його дій, принцеса вирішила просто жити моментом, зручніше влаштувавшись на його колінках. На диво, гаряче тіло та легке погладжування швидко звело всю її енергію на нівець, тож заплющивши очі, дівчина заснула, навіть не помітивши власного задоволеного ​мурчання.

— Цікаве ти створіння, одначе...