Розділ перший

— Принцесо, невже ви справді зійшли з глузду? Це неможливо! — надриваючи голос, стара жінка бігала за дівчиною, що складала свої речі у маленьку валізку. — Якщо хтось дізнається, мені голови не бачити! Будь ласка, принцесо, благаю! Одумайтеся!

— Якщо ти справді так будеш голосити, то нас дійсно спіймають, Меліс. Будь тихіше, все буде добре. Я всього лише декілька днів пробуду у нього в будинку, а коли зрозумію, яким він є насправді, повернуся додому. Всім байдуже є принцеса, чи немає. Головне аби ти не подала знаку, а там все буде як по маслу.

Докидаючи свій гребінець, Мірабелла з натиском закрила валізу, встаючи з колін та струшуючи з себе пил.

— Ох, принцесо... Ви така нестерпна!

— Так-так, як скажеш. Ти зрозуміла план?

— Так...

Кивнувши няні, дівчина вийшла до балкона, спостерігаючи за зірками на небі. Ось так, під покровом ночі, наймолодша принцеса покине замок, порушуючи всі норми етикету та правил. Звісно, ризик бути спійманою дуже великий, але ось так просто погодитися на шлюб з незнайомим чоловіком, не знаючи ні його характер, ні його ставлення до неї самої — неповага до самої себе. Тож... Хіба існує інший вихід?

Востаннє поглянувши на свою сиву няню, що розгублено спостерігала за своїм дитям, дівчина обернулася до неба, тихо загадуючи бажання. Доки вітер розвіював її темне, дещо з фіолетовим відтінком густе волосся, а смарагдові очі спостерігали за зірками, силует по трохи зникав, доки не залишилася одна єдина чорна кішка, що не гаючи часу, вистрибнула прямо в кущі троянд.

— Няв!

Тремтячими від болю лапками, що виник від ненависних нею шипів квіток, вона побігла до чорного виходу, намагаючись не натрапити на жодного члена її родини. Якщо в когось виникло запитання, як саме вона перевтілилася в кішку, то відповідь досить проста: кожен предок королівської крові має унікальну здібність перевтілюватися в одну тваринку, найбільш схожа на характер людини. Король, її рідний батько, був конем, старший брат Фрідріх — ведмедем, інші брати та сестри були вовком, лисицею та пташкою. Їй же дісталася чорна кішка, що при місячному світлі сягає надприродного обліку: її шерсть набувала лагідного фіолетового відтінку, а очі набували значно яскравішого кольору, від чого здавалися немов казковими. Таких в реальності більше ніде не зустріти.

Блукаючи самотніми вуличками міста, дівчина кружляла провулками, шукаючи той самий будинок, що скоро повинен був стати їй рідним. Натрапивши на декількох п'яних злодюжок, та стерши всі свої лапки від гострого каменю, Мірабелла врешті-решт прийшла до пункту призначення, що випромінював незвичну жовту ауру довкола будинку. 

Після декількох секунд роздумів вона все ж підійшла ближче до дверей, та жадібно занявчавши, стала чекати свого рятівника. Спочатку не було чути ні звуку — що й не дивно, оскільки зараз було вже близько дванадцятої ночі, та через декілька хвилин розчарованого очікування двері все ж відчинилися, де на вході стояла молода, короткокоса шатенка зі свічкою в руках, що здивовано оглядала її з голови до ніг. 

— Ти? Звідки ти тут? ​