КОМАР

Він сьогодні слухав Тишу…

Дзвеніло у вухах. Нудота накочувала хвилями.

Не спалося. Він прислухався до тихого зітхання дружини. Вона так красиво спала… Міцно притиснулась до його плеча, стиснула край рукава футболки в кулачок й посміхалась так ніжно… І тільки іноді зітхала. Він всміхнувся і цьомнув її в носик.

– Спи, мала. Спи. Я вдома. Біля тебе.

Дзижчав комар. Дззз. Дззз. Дззз. Заважав розчути, що там відбувається за тишею. Може хтось у темряві підбирається до позицій? Може який сєпар натягує розтяжку?

– Тьху, ти. Який сєпар? Я ж вдома.

– Дззз. Дззз. Дззз.

– Та нічого ж не чути! А раптом щось там… Тьху!

Тихенько відібрав свій рукав у дружини. Вона замуркотіла уві сні, і рукою шукала його рукав . Тицьнув їй в руку край серветки з тумбочки. Посмішка осяяла її лице.

– Спи, мала. Спи. Я на хвилинку. Вже нікуди від тебе не подінусь.

Тихенько вийшов у двір. Тиша дратувала. Це була незвична, неконтрольована Тиша. Вона давила на вуха. Вона була повна невідомого.

Запалив цигарку. Вийшов за ворота.

На тому краю села загавкав пес. Інші підтримали його лемет. Тиша наповнилась звуками, змістом.

– Там хтось є. Хто? Чому так пізно? Що задумав? А раптом… Тьху, ти. Знову.

– Привіт, синку. Прийшов?

– І вам доброго вечора.

– На довго? Чи як?

– Прийшов. Доки надовго. А там, покаже. Хлопці лишились ТАМ.

– Ну а як ТАМ? Втримаємо?

– Втримаємо, діду. Втримаємо.

– Жаль я старий. Я б подсобив.

– Ха! Ну то ми б тоді за тиждень впоралися б!

– Так жаль тих хлопчиків, яких привозять. Такі ж молодюсінькі. Тільки б жити й жити. А я вже нажився. Та ще бач – моцний. Хотів замість тих дітей записатись. А майор у військоматі: «Старий! Старий!». Так і випровадив. А я ж ще – ого-го!

– Дякую, діду.

– То тобі, синку, дякую. Усім вам, низенький уклін. Дай обійму! Живіть довго, діточки.

– Ой, діду! А що так пізно загуляли?

– Так не спиться. Тиша. Все прислухаюся. А чи нічого не трапилося? А раптом щось… А комар, зараза, дзижчить, заважає розчути. От і надумав пройтись. А ти чого?

– Та і я того ж. Тишу слухаю. Раптом щось… Не спиться. А вам давно не спиться?

– Та ще з війни 75-го. З Анголи. Все прислухаюсь чи хто не підбирається до наших позицій.

– І я з війни…

– Минеться. З часом минеться.

– Як у Вас? Хлопці повернуться всі разом блукати ночами будемо.

– Хай лиш всі повернуться. Влаштуємо тоді вечорниці! А в мене риба клює прямо за городом. Там і місток є. О! Я знаю що робитиму. Я кожному, хто повертатиметься буду вудку готувати. Облаштую в городі чоловічій клуб. Тишу з вудкою найліпше слухати. Йди, синку, лягай уже. Пізно.

– Та комар заважає, вражина.

– А ти не церемонься з ворогами.

Засміялись. Розійшлись.

Тиша вже не здавалася такою тривожною. Підійшов до дружини. Вона посміхалась уві сні, міцно притискаючи до грудей серветку.. Комар кружляв. Один швидкий рух. І вражина вже не дзижчить.

– На тобі! Зачистив периметр від ворога. Так буде з кожним, хто намагатиметься порушити спокій моєї жінки, – пафосно прошепотів погрозу.

Тихенько засміявся. Легенько поцілував щічку, аби не розбудити. Взяв подушку, скрутив її, кинув на підлогу плед. Вмостився і міцно-міцно заснув.

Зранку дружина побачила ніжну посмішку сплячого на підлозі з підібганими ногами чоловіка.

Цей кремезний бородатий чоловік мав вчитись всьому заново. Спати в м’якому ліжку. Слухати спокійно тишу вночі.