РОЗДІЛ 15

Здається, кіт спіймав   мишку…

Нахиляється,  безжально скорочує відстань  між губами… А тоді  різко штовхає  двері.

— Тільки після  вас, Маріє Олевська,  — карбує  кожнісіньке слово. Моє нове  ім’я  звучить  з його вуст  насмішкувато.  Макар однозначно  впізнав  і   лише питання  часу, коли  настане мить  офіційного викриття.

У кабінет проходжу  першою,  чоловік  не відстає. Без запрошення Ковальський  завалюється  на  маленький  шкіряний  диванчик, закидає ногу  на  ногу  та  не зводить з  жертви  зацікавленого погляду.   В  іншій  ситуації  подібна  поведінка  змовника  — не  пристойна.  Можна  було б  зробити зауваження.  Однак  я заручниця минулого,  ми  заручники  минулого. 

Зайнявши своє  крісло , я швидко  вмикаю  ноутбук,  і  щоб зайняти  руки  та очі  перебираю  ідеально складені папери. 

— У вас  затишно,  — задумливо  порушує  тишу  колишній.

  Робоче місце дійсно гарне.  До мого  приходу  в  компанію  тут  були  голі стіни,  тому  керівник  дозволив  замовити  меблі  на власний  розсуд.

Білосніжний  стіл  та   в  тон підібрані  шафи  —   моя  гордість. 

— Дякую! Маю одне питання. Можливо,  прозвучить  не професійно,  але з метою  уникнення  неприємних  моментів,   я  хочу  знати,  чому  розірвані   домовленості  з  нашими конкурентами,  тобто чому   вирішили  змінити  транспортну компанію?  Ви  протягом  тривалого часу  користувалися  послугами   попередніх  партнерів. 

— Так, їхня  якість  роботи повністю  влаштовували мого  батька, але не мене.    До речі,  ви знали, хто очолив бізнес  після  його  хвороби?

Безглуздо  щось  вигадувати,  тому  говорю  правду:

—  Опустила  таку  важливу інформацію.

Очі  співрозмовника  звужуються  до  вузесеньких  щілинок.

— Я  шукаю  нові  можливості,  де  основний  пункт  — оперативність. Здається,  саме так  твердить  лозунг  у   вашій приймальні.     Отже,  відвертість на відвертість, — чоловік  злегка  подається  вперед.  —   Ви місцеві?  Добре  знаєтесь    на  історії міста, його плітках? 

 Тема переходить  будь-які  межі  дозволеного  на  перемовинах.   У цю  мить  ми з Макаром  схожі  на   фехтувальників, котрі  вивчають техніку  один  одного. 

— Ні,  я приїхала   з протилежного  кінця  країни   півтора  року  тому.  Довгий  час  працювала віддалено  в  інтернеті, потім  пройшла  конкурс  в  компанію Олександра Васильовича.  

—  І все ж таки  у мене склалась  думка,  що  ми  зустрічались раніше.       Голос  знайомий. 

Макар  хитро усміхається й  самовдоволено відкидається  на спинку  дивана. 

— Ви помиляєтесь,  — я  переводжу  очі  на  монітор,  що  нарешті  загорівся  заставкою  та  готовий  працювати. Швидко  клацаю  презентацію,  спеціально підготовлену  для  наших    нових  партнерів.    У  голові  закрадається  думка  справити  на  Ковальського  негативне враження. Хай би  передумав  і  дав мені  спокій. 

— Отже,  прошу  переглянути. 

Я  відставляю   ноутбук  на  додатковий  столик  для  відвідувачів. Макар ліниво  підходить  ближче  та  падає  на стілець,   недбало  вмикає  кнопку.  Тишу  прорізає   музика,  яка супроводжує  презентацію   про  діяльність  нашої  компанії.  Поки  його увага  зайнята,  я  крадькома  розглядаю  профіль  коханого… колишнього коханого…

 Я  забороняла  собі  уявляти  нашу  зустріч. Занадто багато  нерозуміння  було  з  його сторони,  надто   багато  підлості  — з  моєї.  Якоїсь миті   він спалив  всі  мости,  а  я  переступила  точку  неповернення.   За останні  роки  стільки всього  сталось,  стільки  бурду  виллялось  на  наші  плечі,  що я  ніколи  не  зможу  назвати  своє справжнє прізвище, ніколи не  зізнаюсь  про Арінку. 

Макар  став іншим.  Зараз  перед мною   не мезозавр,  настрій  якого  змінюється  подібно  підводній  течії, а  людина,  яка  просто  вміє  радіти  життю.   Вилиці  розслаблені,  тонка  лінія  губ розтулена, волосся  скуйовджене  та  додає своєму  власникові   юнацького  азарту.     Мабуть,   Макар  у  колі  друзів  —  душа  компанії, а  на  дозвіллі  з  ним  весело та  життєрадісно.  Цікаво, у нього   є дружина,  діти чи  подруга?  Йому  пасувало б батьківство,  маленька  дівчинка  на  руках. 

— Маріє,   ви  у мені  дірку  просвердлите,  — насмішкувато  звертається  до мене  та  одночасно  закриває  кришку   пристрою.   Я  продираю  горло,  до щік  припливає  червона   фарба.    Колишній  продовжує: — Все це гарно   звучить, картинка  виглядає  прекрасно, але мене цікавлять  обсяги постачання.   Мені   потрібна  конкретна  цифра   за  тиждень  співпраці.  

На  щастя,   робочі   питання  беруть  гору  над  нашими  емоціями   і  ми  на  короткий  проміжок   часу  забуваємо,  ким  є  насправді.   Я  добре  пам’ятаю, як  працювати з  Ковальським в  одній  команді  і як з ним досягнути компромісу, а  ще успіху. Він  був  хорошим вчителем, я — найкращою   ученицею. 

 Ідею  сфабрикувати  можливості  компанії   відкидаю  геть.    Я  підпишу  контракт  з  Ковальським   у  разі  його  згоди, а  потім  передам  супровід  комусь  з  підлеглих.    Я  докладу  максимум  зусиль,  аби звести   спільні  зустрічі  до  мінімуму. 

— Мені  подобається  ваш  підхід,  — виносить  вердикт   чоловік. — Готуйте контракт  і  передавайте його  на  наш юридичний  відділ. Після  узгодження  всіх  моментів,  ми  підпишемо   вигідні  для  обох сторін  документи. І  ще… Пропоную  перейти  на  «ти».   Нам  доведеться  тісно співпрацювати,  часто  спілкуватись  і  таке  неформальне звернення   нас  зблизить.