РОЗДІЛ 9

Нарада добігає кінця. Начальник рекламного відділу завершує емоційну  промову,   у якій  обіцяє таку  перспективу,  що  голова йде обертом.    Трішки  перебільшує,  я  не вірю.   Поки  краєм  вуха слухаю,  кидаю   зором  на  екран  мобільного  телефону.  Дзвінки від дівчини  на  рецепції  не припиняються. Навіть,  коли скидаю,  продовжує набирати. Я зайнятий. Ніхто  не може турбувати на  нараді  керівників  відділів. 

— Якщо у  вас  все,  — мій  натяк красномовний,  тому   чоловік  запинається  та  хаотично киває  головою.  — Оголошую  зібрання  закритим. По  решті  питання  у  робочому  питання.    Пане  Яровий...

Тепер мене перебивають,    і  найнахабнішим  способом. 

У двері  буквально влітає   перелякана  секретарка,  а  за  нею слідом  цілісінька  делегація    з десятка  озброєних до зубів  молодиків.   Усі  спецпризначенці  дружненько  розсуваються  по  периметру,  і   від їхнього вигляду  тілом  пробігають мурашки. Присутні  ніяковіють та  звертають у  моєму  напрямку  перелякані  очі.     Роблю глибокий  вдих. Я  багато що пережив. І  цей  неприємний  момент  перейде у  минуле. Головне — тримати  гідне   обличчя. 

— Доброго дня,  —   за  людьми  в  балаклавах входить поважний  чоловічок  невисокого  зросту  з  блискучою  лисиною  на  голові. Спокійно  простягає посвідчення  провідної  державної служби.  Цікаво! Я  б зрозумів  причину  появи  на квадратних метрах  офісу  —    правопорушення,  пов’язані  із корупцією чи  не сплатою   податків. Але подібний   поворот  змушує  занервувати. —  Ознайомтесь,  будь ласка,  з  ухвалою  суду   про проведення  обшуку. Зверніть  увагу  на  перелік  документів,  які  пропонується  видати  добровільно. 

Недовірливо  вивчаю представника   правопорядку і   роблю висновок,  що  це не жарт. Все  набагато  серйозніше,  ніж  здається  на  перший  погляд.   Одними пальцями  підхоплюю простягнутий  аркуш паперу,  читаю  дрібнесенькі  букви, і  абсолютно  нічого  не  тямлю.

— Божевілля! — виривається  з моїх   губ висновок. — Це якась помилка.  У  нас   чиста  бухгалтерія.   Моя  компанія  не  може бути  банкрутом. І  грошей     я  нікому  з  цих адресатів не  пересилав. 

— Факт  залишається  фактом,  і  ми зобов’язані  перевірити.  То як,  влаштовуємо  дійство  чи  ви  безперешкодно  надаєте доступ  до необхідних паперів.  

— Мені нічого  приховувати,  — розводжу  руками,  тим самим   даючи  зелене світло   стерв’ятникам,  що накидаються  на  здобич.  Лисий   чоловічок  без найменшого  докору  сумління  всідається  на  моє  крісло. Він наче  керівник  театру  насолоджується  грою своїх  акторів.

Попри   гордість  телефоную  батькові.  Після  зникнення  Марини  у  мене  занадто складні стосунки  з  мамою  та татусем.  Свята  обходяться  короткими  дзвінками,  спілкування  з Ковальським  - старшим збіглось до  листування.   Вони  не змогли зрозуміти мене,  я   їх вибачити.

Сухим  голосом  сповіщаю  батькові про  неприємності та   отримую з іншого боку відповідь,  що   зможе повернутись в країну через  дні  три-чотири,  а  поки  спробує  дізнатись  підноготну  ситуації. 

Не заспокоїв. І  армія юристів  також  безсила.  Ранок  продовжується   засипати  неприємностями.     Телефон не припиняє   гудіти  дзвінками від партнерів, які  вимагають  пояснень. Останньою   краплею  стає  вечірній випуск  новин,  де  головною  зіркою усіх  каналів стає Макар  Ковальський  та  його  шоколадна   імперія,  яку  не зміг   втримати  в  руках.   Народ цікавить  питання,  чи ув’язнять  мене і,  чи  вибачить  батько  нетямущого   сина, і хто тепер витягуватиме  величезну корпорацію  з ями.   Чомусь  журналісти впевнені  в  моїй  неминучій  поразці. 

З  настанням  глибокої  тривожної ночі  за  вікном,  я  завалююсь  у  своє  рідне крісло,  що протягом  дня  вірою і  правдою служило чиновнику,  присланому  за  спеціальним   розпорядженням  невидимого  ворога.  Факт  мого  замовлення  занадто очевидний,  щоб сперечатись  з  ним.  Я  не  дурний і  прекрасно усвідомлюю, перейшов  комусь  дорогу.   

За  денними турботами я  зовсім  втратив  з вигляду  свою  праву  руку.  Камаєв  повинен  був   знаходиться  поруч,   підтримувати й  складати  грандіозні  плани   порятунку.

Я  швидко  набираю  потрібні  цифри  (нескладну  комбінацію  знаю  напам'ять),  і намагаюсь  придушити хвилю гніву. Проте мої слова  невдоволення  залишаються  виключно моїми  словами.  Їх нікому   розповідати, бо Камаєв  перебуває   за межами  досяжності.  Немає,  зникнув  як  мильна  булька  на  воді.  Через хвилину  набираю  головного  бухгалтера.  Пригадую,  як  говорила  про щура  у  колективі. Ось  тепер   настав  час  детальніше розпитати  про   версії.   Зрадник значно  ближче, ніч  я був  переконаний.  Здається,   екстравагантна  жіночка  навідувалась  в кабінет  по обіді. З того  часу  на  обрії  не майоріла.    Один  дзвінок, другий. Бажаний  абонент знаходиться не в мережі.  Немає зв’язку з  головною  по фінансах.  

Десь всередині  закрадається  гірка  підозра. Недаремно  бухгалтер   зникла, і  недаремно  перед тим  говорила  про  підставу. Схоже,  вона сама   і  є тією  темною конячкою  в  грі   супроти мене. 

А як же Роман? Чому  вимкнувся?   Розрядився  пристрій?  Навряд!  За  роки  нашого  знайомства  подібного  жодного разу  не траплялось.

Лють розтікається  венами,  затуманюючи  здоровий  глузд,  а  бажання   дізнатись  правду   не зважає  на  пізній час  і  на  порожні  кабінети  офісу.