РОЗДІЛ 8

Роман  любить стримувати обіцянки. Мій  телефон  вже о сьомій  ранку  розривається  від  його  частих дзвінків.  Неохоче  відриваю голову  від  подушки,  сонно протираю  очі. У голові  молотом  вистукую  кошмари,  котрі  мучили цілісіньку  ніч, та слова Макара  — «Я все  одно тебе  знайду». 

Я нічого  не відповідала  колишньому.   Душа  боліла  нестерпно,  хотілось вилити  образу,  що кипіла  з моменту  розлучення, але я  промовчала. Нехай  розцінює мій випадковий  лист як  йому  завгодно.  У будь-якому  випадку  не  знайде,  бо мій  комп та  адреса  надійно  захищені. 

А  зовсім скоро я  взагалі  зникну  як Марина  Островська. Нове  обличчя  та  нове прізвище   захистять  від  привидів   минулого. Ще б Роман не тиснув,  відпустив  і  забувся. 

Камаєв  обзивається  стурбованим  голосом,  варто   ковзнути  по  зеленій  сенсорній  кнопці. 

— Маринко,  привіт! Чому  так  довго  не відповідаєш?  Я  почав  хвилюватися. 

— У ванну  ходила,  — брешу,  додаючи  тону впевненості.  Не  хочу   зізнаватись, що  дзвінки  діють  на мене  гнітюче.  Доводиться  продерти  горло.  А чоловік  недовірливо перепитує:

— Справді?  Отже, через пів  години я  зможу  заїхати  за  тобою. Я  домовився  на восьму  у  клініці. 

—Стривай,  ми  ж …

— Лікар  дуже зайнятий,  нас  і  так  погодились прийняти  з величезними поступками.  Маринко,  не змушуй  знову  їх  просити. 

Мить  помовчавши,  погоджуюсь.  Не встигає  Камаєв  від’єднатися, я  похапцем,  опираючись  на ціпок,  відправляюсь  умиватися та  чистити  зуби.  Тридцять  хвилин  наче  багато часу,  та  не  з моєю швидкістю   черепахи.  А  ще вдягнутись  необхідно,  волосся  привести  до ладу, і   обов’язково  перевірити   електронку.   Чогось  мені  зовсім  не  байдуже   до  листів  Ковальського. 

У коридорі  показується  скуйовджена  голівка  молодшої сестрички. Солодко позіхнувши та  потягнувшись  на  ходу,  вона  дарує чарівну  усмішку, навіть  трішки  змовницьку.  Видно,  що згорає від  нетерпіння  дізнатись   деталі  побачення. 

— Змушена  розчарувати,  ми  не цілувались,   — випереджаю  очевидні  питання. — І не смій  співати  пісеньку  про наречену  та  нареченого.  Камаєв  мені  зовсім  не  подобається. 

— Даремно,  він  любить  тебе,  — мала  знизує  плечима,  намагаючись  приховати  розчарування. — Мама  говорить,  що кращої  пари  годі  підшукати.  Якби  я  була  на твоєму  місці,  однозначно вийшла  заміж  за Романа. Він такий… —  вона  мрійливо  закатує очі.  Виникає  бажання висварити,  сказати,  що верзе  дурниці.  Але  сестричка  ще зовсім  дитина,  далека   від  дорослих  реалій. Для  неї  мій друг — ідеал. 

Я  швидко  ховаюсь  за  дверима ванної  кімнати.   Поки займаюсь  гігієною,  роздивляюсь  своє  обличчя  у  дзеркалі.    Вчорашній  вихід  в  місто  абсолютно  нічого  не  змінив.  Все  ті ж  чорні  круги під очима  та  бліда  шкіра.  Переводжу  дух.

— Красуня,  нічого  не скажеш.   І чого Камаєв  причепився  до тебе? У нього стільки  може бути жінок,  скільки  мільйонів  на рахунках.

О,  про   останні  я добре усвідомлена.    Дивує  лише факт,  що Роман  не  боїться  мати поруч  такого  всезнайку  як  я.  Зараз  він   така ж  всезнайка  для  Макара,  та  впевнено  тягне останнього   на  дно.   Життя  — бумеранг,   не встигнеш  зробити капость,  з тобою вчинять  аналогічно. 

Хіба  Камаєв   просто   знищить мене — тихо і  безшумно. Залякати  маму   нічого  не вартує. Тільки  скажи,  що молодшій  дочці   загрожує  небезпека, і   вона  замовкне  навіки. 

Від подібної  гадки  спиною  пробігається  неприємний  холодок.  Ні, поки  перебуватиму  в  тіні  Камаєва,  я — вразлива.  У колективі,  в  офісі,  з новими  даними  чоловік  не поспіє  позбутись  мене як  набридливої  комахи.  Його  добросердність  й  бажання   загладити  вину   за  понівечене  обличчя  зіграють мені  на  руку. Тож   рішення  змінитись  є  правильним.  І нічого сумніватись.

Мої  збори  закінчуються  рівно  із дзвінком  у двері.  Він  має  ключ  він   нашої  убогої  халупи,  але  дотримується   елементарних правил  пристойності. 

Сестричка  кидається  відчиняти. Вона  не  втрачає  можливості   зайвий  раз  поглянути  на  еталон  чоловічої   краси.   Приязно усміхнувшись  та  привітавшись,  вона  запрошує  гостя  всередину. У  руках  Камаєва   помічаю  великий   букет  білосніжних  троянд,  якій  одразу  простягає мені. 

— Привіт!  Ось  вирішив  спершу  привітати  зі  знаменним  днем.  Якщо чесно,   досі  переживаю,  що передумаєш.

— Я  роблю це,  насамперед для  своєї  дочки.  Ні мої  почуття  до Ковальського,  ні твоє  приязне ставлення  до мене  — нічого  не  означає.  Рішення  змінити  прізвище  приймається  виключно в  інтересах  Аріни.

— Хоча б  не відмовляєшся  від  допомоги,  — радіє  знайомий. 

 Я  присідаю  на ослінчик,   а  він  допомагає  взутись.  Зі сторони  виглядаємо справжньою   парою,  яка   живе  душа  в  душу.   Сестра  бажає  нам  гарного  дня й  закриває  за спинами  двері.   Знаю,  вона  спостерігає у  вічко,  щоб потім   до  найменших дрібниць  переповісти мамі.  Я  почуваю  докори сумління,  адже не встигала   попрощатись  з   донечкою.    Залишається  сподіватись,  що  ми не  затримаємось  і  з втішними  новинами я  повернусь  додому,   до дитини, до світу  цифр.